Правда нашого життя

Володимир Гончаренко ПРАВДА НАШОГО ЖИТТЯ (Гумористична поема за народними мотивами) З чого розповідь почати – На землі життя одне. Бідний хтось, а хтось багатий А у нас життя дурне. І не скажеш, що дурному Нас учили в добрий час. Бачим все в чужому домі, Та не бачим, що у нас. А у нас, як у народу, Що заплутавсь в прірві днів. Ми виборюєм свободу, На поверхні ж –тільки гнів. Гнів, що всі уже багато Статки черпають відром. Тільки ми своєї хати Не наповнимо добром. І така уже досада Норовить щодня прийти. І ніяка нам громада Неспроможна помогти. І народ ніби завзятий, Говорить про це дарма. І земля наша багата, А добробуту нема. Всі заводи працювали, І заможніло село. В космос ми уже літали, А порядку не було. І наука, i культура, І освіта в нас була, Тільки зрадницька натура Все під себе підгребла. „Заведем порядок новий Не порушивши основ!” – І почав перебудову Плямовидий – Горбачов. Тож добряче потрудився Він на радість ворогам. І в країні учинився Найбездарніший бедлам. І відчувши враз нагоду, Заваливши комунізм, Підтаскав свою «свободу» Наглий пан – капіталізм. Всяк бандит відчув свободу, Бо простому люду – зась. Проти рідного народу Уся нечисть піднялась. Словоблудівці салонні, І бандити, й шaxpaї, Візитери закордонні, Надто власні буржуї. І створив уже загати Ненажерливий кагал, Тих, немовби й „демократів”, Наяву ж „націонал”: „Бо порядку бракувало У совіцькій тій землі, Поїдали наше сало Проклятющі москалі! В нас садки квітують рясно, Є пшениця, цукор, сталь. І усе б було прекрасно, Коли б зник отой москаль. Коли б стали незалежні Та щоб вільні ще були, То, мабуть, ми як норвежці, Чи як шведи б зажили. Бо імперія нас душить, І дихнути не дає. І культуру нашу сушить, І природу нам псує. Клята планова система Все гнітить виробника. Коли житимем окремо, Тоді втнемо гопака! Одягнувши шаровари, Прокладем до ринку путь, Тоді з Заходу доляри Нам рікою попливуть. Лише станем суверенні – Зразу втрапим прямо в рай. І навіщо тi пельмені, Нам вареники давай!» Доки ми галасували, Навалилася чума, І пельмені позникали, І вареників чортма. А із Заходу нам радять: У такий скрутний момент, Щоб налагодить порядок, Нам потрібний президент. Тоді гарний для народу Він порядок заведе: Паничам земля й заводи, Людям – з носа що спаде. За велінням тоді панським До синяво-жовтих рук Булаву узяв гетьманську Перевертенець Кравчук. І зібрав під лихоліттям Цей гетьманчик, пан чи князь Вашингтонське усе сміття I Оттави бруд і грязь. «Вже пора кінчать розмови, Комунякам до нас – зась!» І тут панська розбудова, Як і слід, розпочалась. Та спасибі й Рух „народний”, Допоміг, те знає всяк, Бо який тепер свободний Український наш козак! I хоч наша с..пина гола, В животі чомусь бурчить, Так ми ж маєм Чорновола – Biн нас розуму навчить! І на все, що нас єднає, Мов важкий тупий таран, Подались в атаку Заєць, І Жулинський, і Мовчан. І тепер вже не до сала. Нам лишитися б живим. Все ущент розруйнували Пан Пинзеник з Лановим. І по новому закону Нацкультура ожива: Сексо-шопи та ікони, А все інше – трин – трава. Пруть в політику балбеси, Шахраїв при владі – тьма, В них і „вольво” й „мерседеси”, Та порядку лиш нема. Попри всенькі обіцянки, Все ж нема порядку тут, То, можливо, добрі янкі В нас порядок наведуть? І одержавши од Буша Указівку, що робить, Наш Кравчук подався в Пущу Щоб на трьох „сообразить”. От і маєм те, що маєм, Хоч хліби сухі жуєм, Хоч порядку і немаєм, Незалежність зате є! Тут би треба гнати чвалом, Так такий ставсь поворот: Вже оговтався помалу Наш обдурений народ, Стусана він дав такого Кравчуку, аж загуло! А порядку, як такого, Все ж нема, як не було. І тоді заправив новий Президентик – пан Кучма. І Укази, і промови? А порядку все ж нема. Доки вiн усім підпанкам Щедро крісла роздавав, Свої власні обіцянки Він потрохи забував. Розібрався очевидно, Будувать що треба нам, Щоби люди стали бидлом, А лафа була панам. В тих америках – європах Недаремно хліб їдять: Президент Кучма второпав, Що нам треба будувать! Конституцію загадали, Щоб пустити в оборот, Бо іще ж недограбували Обікрадений народ. А „культурні підприємці” Ще не всенько загребли, Вони землю іноземцям Нашу ще не продали. На своє Кучма поставив, Бо можливість таку мав: Все дружкам він роздержавив Та при – ва – ти – зу - вав. I складав яку завгодно Ціну він на хліб без слів, Бо таке той Міжнародний Нам Валютний фонд звелів. Вже в кишенях гривня дзенька, І нових ждемо обнов. Для Павлуші Лазаренка І для Юлі час прийшов. Дай же, Боже, правди й віри, Щоби сльози не лились, Бо грабунки вже без міри В Україні почались. Пана Гетьмана убили, Уже й Щербаня нема. Набирає собі сили На наступний строк Кучма. І Гонгадзе труп знаходять, І загинув Чорновіл. І новітні тіні бродять У трущобах міст і сіл. А для тих, що не добили, У лісах луна «Ура!» То гуртує свої сили Новоявлена «Пора». Це для славної Європи, Яка рада аж до сліз, Зметемо всім ненависний Тричі проклятий кучмізм. Тож народ наш мудролобий Вже на Ющенка кива: Той усе нам миттю зробить – В нього мудра голова. Раптом все заворушилось, На майдані люд кипить. Трішки зовсім залишилось, – У хоромах будем жить. Буде Ющенко в нас Богом, Юля теж там не дарма. Поспішає на підмогу Європейська вся чума. Барабани бיִють на сполох, Пан Квасневський над усе. Діоксином пахне молодь, Що від Ющенка несе. Мабуть, тонна діоксину Морду Ющенку псує. На підмогу Катерину, Нам Америка дає. Вся Європа на підмогу… Барабани бיִють. Біда. Буш молодший нам дорогу У майбутнє проклада. На майдані воду мутить Пан Мороз. Він зна своє. Мельниченка плівки крутить, Обіцянки роздає. Нас багато, нас багато Бיִють у бочки бочкарі. Нас донецьким не здолати, Кучму геть за наш поріг. Юлю, Юлічку подати, Богом Ющенка обрати, Банду Януса за грати, Всіх донецьких у тюрму. Юля збродом верховодить, Її люблять тут без меж. Порошенка тінь тут бродить, Каськів із Томенком теж. Хтось Верховну Раду взять Верховодам радить. Клятву вже хвилин за пיִять Ющенко провадить. Тільки, що за суєта? Треба ж таке збуться. Чути – Біблія не та, На якій клянуться. Доки Біблію міняли, Суд Верховний виніс суть. І оранжевим проклали До вершин провладних путь. Третій тур, як на біду, Нам прорік Ярема. Тільки довго до ладу Нам іти ще треба. І не скажеш, що дарма Наші нерви рвали. Бо за місяць чи за два Ющенка обрали. Юля перший помічник, Не сказати всує. Всі зарплати лиш беруть, А вона працює. Президент новий прийшов Кажуть з діоксину. І лікують знов і знов, Й пестять, мов дитину. Вся Європа тут як тут, Не за їхні ж гроші. Все аналізи беруть Лікарі хороші. На обличчі всі бугрі Ющенку рівняють. Тут Європи лікарі Добре заробляють. Та в панка погорда є. Хоч у нас руїни. Він для натовпу стає Богом України. Ось пройшли пיִять літ таки – Добре ж керували, Раду нашу ці ділки Не раз закривали. Кидать гроші – не біда, Із людської жмені. Їм це суща ярунда, – Це ж не їх кишені. Люд заробить на панків, Шахраїв домашніх. Наплодили ж цих ділків, Гордих та поважних. Знову Янус на біду, Лізе керувати. Змів він Ющенка орду, Юлічку ж – за грати. І замкнувся Юлін круг – І немає вміння. Яценюк – партійний друг. Взяв бразди правління. Віктор Ю… хова сліди, Звів народу ж масу. Втік, незвідано куди, Вкрав партійну касу. Знов задумали ділки Владу поділити. Янукович вже не наш – Треба віддалити. І на грішний на загал Трійцю запрягають. І Кличко, і Тягнибок Швидко прибувають. Яценюк тут править бал, Добре заправляє. Хто не з ними вправно він Кулю в лоб метає. І майдан знов закипа, Палять знов покришки. Бють у бочки бочкарі Тут без передишки. Зажили тут без турботи. І сп’яніла скаче шваль. Бо хто скаче – патріоти, Хто не скаче – той москаль. Хто не скаче, ті не наші, Януса поплічники. Втопим їх ми у параші, Стануть дні в нас світлими. Закипіло, загуло, Схід щось маринується. З Криму димом потягло, Світ увесь дивується. Схід не визнав наш майдан, Стали самостійними. Ми влаштуєм їм АТО – І запахло війнами. Десять тисяч молодих Хлопців там загинуло. Сотня тисяч там калік Наших залишилося. Стали пустками міста, Села – попелищами. Закінчився наш майдан Отакими грищами. Вже не буде миру в нас, І не буде братства. Скільки тут пролито сліз, За чужі багатства. Революції сліди Добрі залишаємо. І податися куди Ми тепер не знаємо. За історію нову Піднімем стаканчики. Знову ділять булаву В нас нові гетьманчики. І щоб рабом в нас кожен жив Без друзів, щастя, без родства. Для цього Ющенко створив Нам Інститут безпам’ятства. Що ж злишається для нас, Порошенка славить. Нас веде він на Парнас, Тільки зашморг давить. Дні настали в нас круті – Народ в смітті риється. А ще будуть й золоті, Як реформи здійсняться. *** Терпім, і скоро нас зариють У львівські смітники сповна. Це незалежники уміють – Їм допоможе й сатана. Америка намітить шлях, Як нам іти в Європу. І на родючих на полях Покажем голу жопу. Валютний фонд нас жить навчить – На це надію майте. І гасло знов у нас звучить. „Подайте, не минайте!” І Порошенко тут як тут, І Гройсман на підмогу. Яценюка б нам не забуть І рушить у дорогу. Дорога в них уже пряма, Протоптана дорога. Її топтав іще Кучма – Заніс в Європу ногу. Та тільки, бачте, не дійшов, Бо іншим теж хотілось. І хоч лишився без підошов, Нашкріб мільярди сміло. Хай за вікном шумлять пока Майданів заправили. Прилаштував він Франчука Й Пінчук набрався сили. Він все культуру підніма, Мов грається в більярди. Неначе й бізнесу нема, Але нагріб мільярди. А Порошенко – людям брат І вірний друг Обами. Він зна, як шкуру обдирать І гнать народ до ями. Мільярдів сорок накосив – Від радості аж скаче. В офшорах місце попросив, Щоб тут ніхто не бачив. Війну зумів він розпалить – Й на цьому заробляє. Народ він вміє задурить – Пащеку добру має. Агресор – Путін – йоли мать, Встановимо блокаду. Народ примусимо страждать – Аби утримать владу. А рабовласники із Ради, Аби піарити себе, То нам придумують громади, Або якесь ОСББ. Аби все дерти із народу Тим барчукам побільше шкур. Вони у Раді хороводи По кілька місяців ведуть. А як вже добре їм наскучить, Тоді відпустки їм давай. І всі вони на відпочинок Поїдуть десь в далекий край. І там на острові Буяна Коньяк заморський попивай. Народ зневажить рожа п’яна, Аби на світі був їм рай. А вже ж ми знаєм – тягнуть славно, Як сало ласують коти. Та в нас земелька не державна, Довгенько будуть ще тягти. І добивають Україну, Дійшли давно уже до дна. І роблять, роблять з нас руїну – Ніби тут править сатана. Чи це прийшли якісь убивці, Чи шкуродери-шахраї. І ці безбожні кровопивці Щодня домучують її. І цим звірюгам озвірілим Давно жить Ленін заважа. І хоч в металі його тіло – Їм ріже душі без ножа. І Ленін став їм на заваді – Тупий В’ятрович промичав: „Ми скинуть Леніна всі раді, Щоб він народ не збунтував”. Бандери здійснюються мрії, Що сунув морду німцям в зад. Тепер вже вільно можна діять – І влаштувать ленінопад. Безумці Леніна трощили – Такий знайдеться срізь загал, Щоб випить і набратись сили, Здавали швидше на метал. А Ленін в нас не вкрав нічого, В панів украдене забрав. Бо Ленін посланець від Бога, Як чесно жити нас навчав. Та цього ми збагнуть не вміли – Обрали незалежну путь, Де знов панують бузувіри І в прірву бідності ведуть. І поміняли вулиць назви Борців, що в нас колись були. Що привели народ до влади, Й життя за нього віддали. Щоб пам’ять стерти про людину, Про чесних й праведних борців. Які боролись за Вкраїну, Щоб край людяністю розцвів. Бо ось дивись хтось скаже сину, Що там колись таке було, Й про безкоштовну медицину, І як заможніло село. І що була у всіх робота, І там зарплата всім була. Тепер нема про нас турботи, Нема й заможного села. І всю історію убили – Неначе нас і не було. Себе героями зробили, І нищать місто і село. І проявляють все турботу Про рідну мову, рідний край. Нам не потрібні поліглоти, Нам українську подавай. І західняцькі діалекти Тепер напружено вивчай. Бо як не знаєш мови лемків, То ти не любиш рідний край. То ти не любиш України, Яка під польщею була. І так ось робляться руїни Тепер із міста і села. Бандерівську вивчайте мову, І ще Шухевича давай. Вони покажуть добре знову, Як продавати рідний край Тепер бандерівцям простори, І проституткам справжній рай. Нехай народу буде горе, Аби багатим був шахрай. Немає булок по копійці, І санаторіїв нема. Бо їх прибрали кровопивці, Яких розвів ще пан Кучма. Із-за кордону присилають Єресько й Бабушку Ягу. Хоч крім грабунків ті не знають В житті у нашім ні гу-гу. Супрун склепала медреформу, Щоб українців задавить. Чи це людина просто хвора, Чи хоче нас із світу зжить. Чи, може, слуха Гімн державний, А розуміє навпаки. Із слів „не вмерла” робить справно, Щоб ми померли на віки. Балчун із Польщі прибуває, Щоб з залізниць зробить базар. Мільйон зарплати вимагає Цей найбездарніший з бездар. А ми їм платим дуже справно. Бо ж їх Європа присила. А ми премось в Європу здавна, Щоб вона кров із нас пила. Мільйонів наших настьобавши В країни інші подались. Усе, що можна розпродавши, А ми лишились, як колись. Лишились голі і голодні, Хоч сядь на камені та й плач. Сьорбаємо супи холодні, Аби багатим був багач. По триста тисяч – божа милість, Собі зарлати утяли. Бо кажуть, що перетрудились, Бо тягнуть справи, як воли. З бюджету тягнуть вони справно, Як тільки може сучий син. Бо їхнім став вже банк державний – Мільярди краде не один. Мільярди крадуть без оглядки, Бо кара в них у всіх одна. В офшори вклавши свої статки, І спить спокійно сатана. Якщо ж ми змушені чекати Подачок із таємних рук, То будем мати результати Які приніс нам пан Кравчук. Ну, що ж, сю чашу, мабуть, нині Велить нам доля пить до дна. Якщо не вмерла Україна, То в незалежності скона. „Та віримо, вона не згине, Надія жевріє жива!” У розум віримо людини, Яка свої візьме права. І Україна буде славна Й такою буде на віки, Коли кермо своє державне До рук візьмуть трудівники. Вони тоді в лакузів панських Всю владу знову відберуть, В своїй землі, землі радянській, Порядок новий наведуть! ГОНЧАРЕНКО ВОЛОДИМИР АНДРІЙОВИЧ – поет, фольклорист, краєзнавець, журналіст. Народився в 1938 році в с. Кримках Шполянського району. В 1950 році разом з батьками переїхав у с. Лебедин того ж району, де пішов навчатися в 5-тий клас Лебединської середньої школи № 2, яку й закінчив у 1956 році. В 1960 році вступає до Дніпропетровського державного університету, який і закінчив у 1965 році. З 1965 року працював кореспондентом Закарпатського облтелерадіокомітету в м. Ужгороді. В кінці 1967 року переїжджає до Черкас, де працював редактором Черкаського облтелерадіокомітету, редактором редакційно-видавничого відділу облпреси, науковим працівником з фольклору в обласному науково-методичному центрі народної творчості та культосвітньої роботи, лектором Товариства „Знання” та Товариства охорони пам’яток історії та культури. Багато уваги приділяє пропаганді творчості Т.Г. Шевченка та Василя Симоненка. Активно займається збиранням усної народної творчості. Він – автор книг: «На батьківщині Т.Г. Шевченка» (1984), «Поема мого народу» (1996), „З любов’ю до людей” (2014), „Черкащина в легендах та переказах” (2006), „Енциклопедія українських загадок” (2007), «Амінь» (1991), „Краєзнавча енциклопедія Черкащини”, „Мудрі думки переживуть віки” (понад 15 тисяч власних афоризмів), „Великий словник прислів’їв та приказок Черкащини в десяти томах” (понад 100 тисяч зразків цього жанру), .„Словник прислів’їв та приказок про Т.Г. Шевченка” (1997), „Сповнений любові та добра” (1990), „Я хочу пити сонячні настої” (1990), „Анекдот – наш анекдот” (1990), „Акорди серця” (1995), „Словник прислів’їв та приказок Шевченкового краю” (1998), „Священні заповіді українців” (2010), „Магія української приказки”, „Класичний календар українців”, „Легенди, перекази, бувальщини про Т.Г. Шевченка”, „Пісні рідної матері – Марфи Гончаренко”, Календар православних свят”, „Цікава топонімія Черкащини”, ”Народні прикмети погоди”, „Казки року”, „Духовний геній України – Тарас Шевченко”, „Кладу свої думи, Тарасе, у вінок твого вічного генія” (власні думки, висловлювання, афоризми про Т.Г. Шевченка), „Лебедин – Черкащини чарівна окраса”, „Енциклопедія топонімів Шполянщини”, „Черкащина в легендах та переказах” (2006), „Золота книга топонімів Черкащини” (2007); „Енциклопедія українських загадок” (2007), „Казки року”,„Авторські афоризми в 7-ми томах”, „Рубаї сонячні мої – 1752 рубаї”, „Легенди та перекази Шевченкового краю”, Співавтор книги-меморіалу „Вінок безсмертя” (1987). Сотні прислів’їв та приказок увійшли до наукового видання „Прислів’я та приказки” (Серія „Українська народна творчість”, 1 книга, 1989 р.; 2 книга, 1990 р.), К.: „Наукова думка”. Упорядник першого найповнішого в Україні видання поетичної спадщини Василя Симоненка „Ти знаєш, що ти – людина”, яка вийшла у видавництві „Наукова думка”, Київ, 2001, перевидана 2005 року. Видавець плакатів „Народ мій є! Народ мій завжди буде!”, „Живу не лише за себе” – присвячені творчості В. Симоненка. Наукові розвідки: студентська наукова робота „Неозначено-особові речення у поезії Т.Г. Шевчека” (1964), «Із фольклорної скарбниці Черкащини» (1982), «Вогненне слово ворога рази» (1983), „Легенди Холодного Яру” (1983), „Із фольклорної скарбниці Шевченкового краю” (1984), „Записи прислів’їв та приказок на Черкащині” (жур. „Народна творчість та етнографія”, №3, (1984), „Скарби фольклориста” (1984), „Із фольклорної криниці Шевченкового краю” (1984). Був організатором і керівником фольклорно-етнографічних експедицій „Холодний Яр”, ”Корсунь”, „На батьківщині Т.Г. Шевченка”, ”Черкаси – слави нашої окраса”, ”Чигирин – цитадель історичних подій”, ”Кам’янщина – стежками декабристського руху”, „Шляхами Максима Залізняка та Івана Гонти”, „Лебедин – край пісень і легенд”, „Дзвінка криниця Кобзаря в Лисянці”, „Там у Смілі біля річки Сріблянки”, „На батьківщині І.Нечуя-Левицького”, „Зійдемо, друзі, на Тарасову гору”. Перший редактор журналу „Краєзнавець Черкащини”, №1, 1990; №2, 1991; №3, 1992. У 1992 році організував видавництво „Інлес” та газету „Сьогодення”. Член Національної Спілки журналістів України з 1975 року.

Будьте прокляті, душогуби!

Немає їм прощення. Вони так загадилим Україну, що будемо відмиватися ще років сто якщо не більше. Їх судить потрібно, а не танцювати навколо них. Угрохали 10 тисяч молодих людей і радіють. Гріють свої вонючі руки на війні. Прокляття всім панам і підпанкам, які нищать українців і Україну.

Ублюдки хреноУблюдки хренові!

Ублюдки хренові!

Це вони влаштували блокаду, на чому Україна втратила 10 мільярдів грн. То це такі патріоти? Хрен їм ціна! А вони засрали львівським сміттям Україну, а тепер ще й голодомор влаштували, аби за це їм ще й премії та меладі видали! які ж сволочі по відношенню до українського народу. Бо вони ж не українці, а відщепенці і продажні шкуки!

   Ви створили свою Самопоміч, то й допомагайте тепер самі собі. Чого ж ви лізете із своїм сміттям до всіх областей. Облизуйте тепер своїх героїв бендерівців, які служили Гітлеру, топили в крові Україну, а тепер його методами  добиваєте Україну.

ЦЮ-ЦЮ, ЗЛОДЮГИ! Бійтесь Бога! Досить уже красти у народу добро його! Володимир ГОНЧАРЕНКО

ЦЮ-ЦЮ, ЗЛОДЮГИ! Бійтесь Бога!

Досить уже красти у народу добро його!

Володимир ГОНЧАРЕНКО

З приходом до влади порошенків, яценюків, кириленків, данелюків, парубіїв, садових, кличків, та і всієї їхньої братії Неодияволів, ми втратили не тільки дружні стосунки з Росією, як найбільшим і найбагатшим сусідом за природніми ресурсами, де б ми могли мати необмежені прибутки для процвітання нашої держави, для поліпшення добробуту нашого народу. Втрачені й багатющі природні ресурси, які за радянського часу належали народу України, а тепер належать Неодияволам, які безсоромно їх розкрадають, наживаючи непомірні статки, вкладаючи їх в зарубіжні офшори та закордонну нерухомість. Інвестуючи цим самим їхню економіку та збагачуючи їхній народ. Їм Україна не потрібна. У них є кращі місця для розкішного життя. Їм потрібна наша територія, щоб красти і багатіть далі.

Від того, що Порошенко хизується, що Україна має тепер першокласну зброю, за рахунок бідності народу і армію, яка сіла непосильним тягарем на шию того ж таки народу, самому народові від того не легше. Бо та ж армія тепер захищає інтереси багатіїв, мільйонерів та мільярдерів, олігархів і кровопивць. Бо їм не потрібний ні українськуий народ, ані Україна. Їм потрібні багатющі природні ресурси на території, яку ми називаємо Україною. Їм потрібний бурштин, ліси Карпат і не тільки, метал, газ, нафта. І ще українські чорноземи.

А при цьому ми залишаємо поза увагою той факти, що ми при цьому синдромі незалежності, особливо при Необісах, втратили не тільки Крим і схід України, а й саму Україну, як суверенну державу. Бо замість 52 з половиною мільйонів українців при УРСР, на сьогодні ми маємо трохи більше 30 мільйонів. Тобто втратили добру чверть населення. А продавать землю – це гріх. Бо це одинаково, що продавать матір, продавать частинами Україну. То це патріоти? Чи запроданці?

Ми семимильними кроками йдемо у Європу, навішуючи європейське ярмо на шию українців і гордимося, що для нас запроваджують безвізовий режим, при цьому обмежуючи нас у праві вільного пересування Європою та ще й примушують вирізати всі першосортні ліси України і віддати європейцям за безцінь та ще й проценти платить за надану так звану „допомогу” у вигляді європейського кредиту.

А те, що безвізовий режим нічого нам не дає, крім петлі на дурну шию українців. А вимагає від тих, хто ним буде користуватися мати в кишені не менше, як 10 тисяч евро, це для того, щоб ви знову ж таки збагачували економіку європейських країн, купуючи при поїздці їхні товари. До того ж мати квиток в обидві сторони – туди й назад. Замовити готель, знову ж таки для збагачення європейців. І перебувати в тій же Європі не більше трьох місяців. А потім повертайся. Хочеш знову їхати? Бери знову такуж кількість грошей і все інше.

То це таке благо нам роблять? А ми радіємо.

„Цю-цю, дурні! Схаменіться!

Чого се ви раді!

Що горите?” – Экой хохол!”

Т.Г. Шевченко „Сон” („У всякого своя доля”).

Крім непомірних тарифів нам нічого не запропонували. В той час, як  собі поспішили, доки при владі, зробити зарплати в 50-100 тисяч гривень на місяць за протирання штанів та за пограбування народу. А де в кого щомісячна зарплата сягнула й мільйон грн. Тепер вони менше будуть красти? Сумніваюсь. У них апетити безмірні, кишені бездонні. Крім цього в них є родичі, друзі. Їм теж потрібно порозкошувать за рахунок народу.

А де ж та євроінтеграція, із-за якої учинився такий гвалт і крик. В результаті ми маємо тільки Небесну сотню, втрачений Крим та війну на сході. А що придбали, крім декомунізації, знесення цінних пам’яток архітектури, культури та мистецтва, насильницького перейменування вулиць та площ? Децентралізацію, яка вже знищила і продовжує знищувати українські села, роблячи селян батраками у спритних новітніх куркулів? Бо їм люди не потрібні. Як сказав мені один з них, та це й не секрет, що він має передову техніку, а люди – це для нього сміття, непотріб. Зайві нахлібники. І він радий буде, якщо вони всі або виїдуть з села, або вимруть. „Мені потрібно не більше тридцяти-п’ятдесяти працівників. Решта, то непотрібний баласт”. А колгоспи, хіба не були великими й малими громадами? Тільки там держава допомагала. А зараз державоглоти відшматували жирні шматки, а ви там копайтеся в лайні, та самі вирішуйте свої проблеми, як можете. Ось де бандитизм прийшов із широкої дороги. Вигребли все із кишені народу, а тепер випустили, ти вільний. З пусою кишенею. То чим же гірший був Янукович? Він хоч таких реформ не проводив, які б знищували лікарні, школи, наукові заклади. І тарифами не давив. Він – бандит. Він крав. Ніби ті, що прийшли, перестали красти?! Вже те, що вони мільярдери – цим усе сказано. Для народу той керівник кращий, який робить усе, щоб заможніше жили люди!

Володимир Гончаренко, м. Черкаси

Володимир ГОНЧАРЕНКО ШЕСТИДЕСЯТА ЖМЕНЯ ПРИКАЗОК

Володимир ГОНЧАРЕНКО
 ШЕСТИДЕСЯТА ЖМЕНЯ ПРИКАЗОК

Аби люде, а піп буде.

Аби люди для Ющенка по копійці скинулись, то б чорти його у Штати вивезли.

Аби люди людей поважали, то й святими б стали.

Аби люди попа знайшли, то й церкву б зіп’яли.

Аби мати була жива, а діти зберуться.

Аби мати, буде й хата.

Аби мед, то буде й здоров’я на сто років наперед.

Аби мед, а мухи знайдуться.

Аби мед, а ласувати кому знайдеться.

Аби мед, а мухам царство.

Аби мед, буде й щастя перед.

Аби меду бджоли носили, то б мені б добавилося сили.

Аби бджоли наносили медку, то я б спав у холодку.

Аби мені Єву зліпити, – каже сатана, –– то Адам сам до мене в пастку попадеться.

Аби мені місяць світив, а зорі як хочуть.

Аби мені місяць срібло сіяв, а я б збирав у торбу.

Аби мимо мене стріла, аби не в мене.

Аби міг, то би його в ложці води утопив.

Аби міг, то ніж би в нього встромив.

Аби місяць зійшов, то й на душі б тепліше стало.

Аби місяць зійшов, то я б і зорі знайшов.

Аби місяць зорі вивів на небо, то нічого для закоханих на світі й не треба.

Аби місяць коровою на небо виходив, то б і зорі за собою, як телят виводив.

Аби місяць нам щедро світив, то б і зорі із-за хмари щастя дарували.

Аби місяць не сховався за чорнії хмари, то і зорі несли б мені золотаві чари.

Аби місяць ясний в небі, то б прийшов і я до тебе.

Аби місяць, а я зорі і кілком поб’ю.

Аби місяць, як пастух, а зорі – телята.

ЦЮ-ЦЮ, ДУРНІ! СХАМЕНІТЬСЯ!

(Т.Г. Шевченко)

З приходом до влади порошенків, яценюків, кириленків, данелюків, парубіїв, садових, кличків, та і всієї їхньої братії Неодияволів, ми втратили не тільки дружні стосунки з Росією, як найбільшим і найбагатшим сусідом за природніми ресурсами, де б ми могли мати необмежені прибутки для процвітання нашої держави, нашої економіки, для поліпшення добробуту нашого народу. Втрачені й багатющі природні ресурси, які за радянського часу належали народу України, а тепер належать Неодияволам, які безсоромно їх розкрадають, наживаючи непомірні статки, вкладаючи їх в зарубіжні офшори та закордонну нерухомість. Інвестуючи цим самим їхню економіку та збагачуючи їхній народ. Їм Україна не потрібна. У них є кращі місця для розкішного життя. Їм потрібна наша територія, щоб красти і багатіть далі.

Від того, що Порошенко хизується, що Україна має тепер першокласну зброю, за рахунок бідності народу і армію, яка сіла непосильним тягарем на шию того ж таки народу, самому народові від того не легше. Бо та ж армія тепер захищає інтереси багатіїв, мільйонерів та мільярдерів, олігархів і кровопивць. Бо їм не потрібний ні український народ, ані Україна. Їм потрібні багатющі природні ресурси на території, яку ми називаємо Україною. Їм потрібний бурштин, ліси Карпат і не тільки, метал, газ, нафта. І ще українські чорноземи.

А при цьому ми залишаємо поза увагою той факти, що при цьому синдромі незалежності, особливо при Необісах, втратили не тільки Крим і схід України, а й саму Україну, як суверенну державу. Бо замість 52 з половиною мільйонів українців при УРСР, на сьогодні ми маємо трохи більше 30 мільйонів. Тобто втратили добру чверть населення. А продавать землю – це гріх. Бо це одинаково, що продавать рідну матір, продавать частинами Україну. Але для них немає нічого святого. Бо ці нелюди і рідну матір продадуть, а не те, що народ. Якби вони думали про народ, то вони б не зробили його жебраком і не кинули б його на задвірки історії. Та й історію вони й далі нищать і спотворюють

То це ті патріоти, що своїх же „рабів”, які завойовували під час майданівського перевороту для них владу, безжально розстіляли? Хто ж вони – холуї заокеанських мавподралів чи європейськиї гітлерюген? Чи просто запроданці і зрадники рідного народу? Бо справжні державні діячі дбають про те, щоб краще жив свій народ. А наші Президенти-дияволи дбають про свої шкури, про шкури своїх родичів та знайомих.

Ми семимильними кроками йдемо у Європу, навішуючи європейське ярмо на шию українців, роблячи з них рабів Європи та Америки, і гордимося, що для нас запроваджують безвізовий режим, при цьому обмежуючи нас у праві вільного пересування Європою та ще й примушують вирізати всі першосортні ліси України і віддати європейцям за безцінь. А за ті нещасні подачки, які вони кидають нам, ще й проценти непомірно великі платить за надану так звану „допомогу” у вигляді європейського кредиту. А той же кредит знову буде розкрадений нашими ж можновладцями. Та що там нашими. Це вже і їхніми. Адже половина уряду України нині складається з іноземців.

А те, що безвізовий режим нічого нам не дає, крім петлі на дурну шию українців. А вимагає від тих, хто ним буде користуватися мати в кишені не менше, як 10 тисяч евро, це для того, щоб ви знову ж таки збагачували економіку європейських країн, купуючи при поїздці їхні товари. До того ж мати квиток в обидві сторони – туди й назад. Замовити готель, знову ж таки для збагачення європейців. І перебувати в тій же Європі не більше трьох місяців. А потім повертайся. Хочеш знову їхати? Бери знову такуж кількість грошей і все інше.

То це таке благо нам роблять? А ми радіємо.

„Цю-цю, дурні! Схаменіться!

Чого се ви раді!

Що горите?” – Экой хохол!”

Т.Г. Шевченко „Сон” („У всякого своя доля”).

Крім непомірних тарифів нам нічого не запропонували. В той час, як  собі поспішили, доки при владі, зробити зарплати в 50-100 тисяч гривень на місяць за протирання штанів та за пограбування народу. А де в кого щомісячна зарплата сягнула й мільйон грн. Тепер вони менше будуть красти? Сумніваюсь. У них апетити безмірні, кишені бездонні. Крім цього в них є родичі, друзі. Їм теж потрібно порозкошувать за рахунок народу.

А де ж та євроінтеграція, із-за якої учинився такий гвалт і крик, за допомогою якого вчинили й переворот. В результаті ми маємо тільки Небесну сотню, втрачений Крим та війну на сході. А що придбали, крім декомунізації, знесення цінних пам’яток архітектури, культури та мистецтва, насильницького перейменування вулиць та площ? За що ініціаторів перевороту і декомунізації потрібно порушувати кримінальні справи і давати довічни термін утримання у в’язниці, щоб іншим не було поважно руйнувати підвалини історії народу.

Децентралізацію, яка вже знищила і продовжує знищувати українські села, роблячи селян батраками у спритних новітніх куркулів? Бо їм люди не потрібні. Як сказав мені один з них, та це й не секрет, що він має передову техніку, а люди – це для нього сміття, непотріб. Зайві нахлібники. І він радий буде, якщо вони всі або виїдуть з села, або вимруть. „Мені потрібно не більше тридцяти-п’ятдесяти працівників. Решта, то непотрібний баласт”. А колгоспи, хіба не були великими й малими громадами? Тільки там держава допомагала. А зараз державоглоти відшматували жирні шматки, а ви там копайтеся в лайні, та самі вирішуйте свої проблеми, як можете. Ось де бандитизм прийшов із широкої дороги. Вигребли все із кишені народу, а тепер випустили, ти вільний. З пусою кишенею. То чим же гірший був Янукович? Він хоч таких реформ не проводив, які б знищували лікарні, школи, наукові заклади. І тарифами не давив. Він – бандит. Він крав. Ніби ті, що прийшли, перестали красти?! Вже те, що вони мільярдери – цим усе сказано. Для народу той керівник кращий, який робить усе, щоб заможніше жили люди!

Володимир Гончаренко, м. Черкаси

ЦЮ-ЦЮ, ДУРНІ! СХАМЕНІТЬСЯ! (Т.Г. Шевченко)

ЦЮ-ЦЮ, ДУРНІ! СХАМЕНІТЬСЯ!

(Т.Г. Шевченко)

З приходом до влади порошенків, яценюків, кириленків, данелюків, парубіїв, садових, кличків, та і всієї їхньої братії Неодияволів, ми втратили не тільки дружні стосунки з Росією, як найбільшим і найбагатшим сусідом за природніми ресурсами, де б ми могли мати необмежені прибутки для процвітання нашої держави, нашої економіки, для поліпшення добробуту нашого народу. Втрачені й багатющі природні ресурси, які за радянського часу належали народу України, а тепер належать Неодияволам, які безсоромно їх розкрадають, наживаючи непомірні статки, вкладаючи їх в зарубіжні офшори та закордонну нерухомість. Інвестуючи цим самим їхню економіку та збагачуючи їхній народ. Їм Україна не потрібна. У них є кращі місця для розкішного життя. Їм потрібна наша територія, щоб красти і багатіть далі.

Від того, що Порошенко хизується, що Україна має тепер першокласну зброю, за рахунок бідності народу і армію, яка сіла непосильним тягарем на шию того ж таки народу, самому народові від того не легше. Бо та ж армія тепер захищає інтереси багатіїв, мільйонерів та мільярдерів, олігархів і кровопивць. Бо їм не потрібний ні український народ, ані Україна. Їм потрібні багатющі природні ресурси на території, яку ми називаємо Україною. Їм потрібний бурштин, ліси Карпат і не тільки, метал, газ, нафта. І ще українські чорноземи.

А при цьому ми залишаємо поза увагою той факти, що при цьому синдромі незалежності, особливо при Необісах, втратили не тільки Крим і схід України, а й саму Україну, як суверенну державу. Бо замість 52 з половиною мільйонів українців при УРСР, на сьогодні ми маємо трохи більше 30 мільйонів. Тобто втратили добру чверть населення. А продавать землю – це гріх. Бо це одинаково, що продавать рідну матір, продавать частинами Україну. Але для них немає нічого святого. Бо ці нелюди і рідну матір продадуть, а не те, що народ. Якби вони думали про народ, то вони б не зробили його жебраком і не кинули б його на задвірки історії. Та й історію вони й далі нищать і спотворюють

То це ті патріоти, що своїх же „рабів”, які завойовували під час майданівського перевороту для них владу, безжально розстіляли? Хто ж вони – холуї заокеанських мавподралів чи європейськиї гітлерюген? Чи просто запроданці і зрадники рідного народу? Бо справжні державні діячі дбають про те, щоб краще жив свій народ. А наші Президенти-дияволи дбають про свої шкури, про шкури своїх родичів та знайомих.

Ми семимильними кроками йдемо у Європу, навішуючи європейське ярмо на шию українців, роблячи з них рабів Європи та Америки, і гордимося, що для нас запроваджують безвізовий режим, при цьому обмежуючи нас у праві вільного пересування Європою та ще й примушують вирізати всі першосортні ліси України і віддати європейцям за безцінь. А за ті нещасні подачки, які вони кидають нам, ще й проценти непомірно великі платить за надану так звану „допомогу” у вигляді європейського кредиту. А той же кредит знову буде розкрадений нашими ж можновладцями. Та що там нашими. Це вже і їхніми. Адже половина уряду України нині складається з іноземців.

А те, що безвізовий режим нічого нам не дає, крім петлі на дурну шию українців. А вимагає від тих, хто ним буде користуватися мати в кишені не менше, як 10 тисяч евро, це для того, щоб ви знову ж таки збагачували економіку європейських країн, купуючи при поїздці їхні товари. До того ж мати квиток в обидві сторони – туди й назад. Замовити готель, знову ж таки для збагачення європейців. І перебувати в тій же Європі не більше трьох місяців. А потім повертайся. Хочеш знову їхати? Бери знову такуж кількість грошей і все інше.

То це таке благо нам роблять? А ми радіємо.

„Цю-цю, дурні! Схаменіться!

Чого се ви раді!

Що горите?” – Экой хохол!”

Т.Г. Шевченко „Сон” („У всякого своя доля”).

Крім непомірних тарифів нам нічого не запропонували. В той час, як  собі поспішили, доки при владі, зробити зарплати в 50-100 тисяч гривень на місяць за протирання штанів та за пограбування народу. А де в кого щомісячна зарплата сягнула й мільйон грн. Тепер вони менше будуть красти? Сумніваюсь. У них апетити безмірні, кишені бездонні. Крім цього в них є родичі, друзі. Їм теж потрібно порозкошувать за рахунок народу.

А де ж та євроінтеграція, із-за якої учинився такий гвалт і крик, за допомогою якого вчинили й переворот. В результаті ми маємо тільки Небесну сотню, втрачений Крим та війну на сході. А що придбали, крім декомунізації, знесення цінних пам’яток архітектури, культури та мистецтва, насильницького перейменування вулиць та площ? За що ініціаторів перевороту і декомунізації потрібно порушувати кримінальні справи і давати довічни термін утримання у в’язниці, щоб іншим не було поважно руйнувати підвалини історії народу.

Децентралізацію, яка вже знищила і продовжує знищувати українські села, роблячи селян батраками у спритних новітніх куркулів? Бо їм люди не потрібні. Як сказав мені один з них, та це й не секрет, що він має передову техніку, а люди – це для нього сміття, непотріб. Зайві нахлібники. І він радий буде, якщо вони всі або виїдуть з села, або вимруть. „Мені потрібно не більше тридцяти-п’ятдесяти працівників. Решта, то непотрібний баласт”. А колгоспи, хіба не були великими й малими громадами? Тільки там держава допомагала. А зараз державоглоти відшматували жирні шматки, а ви там копайтеся в лайні, та самі вирішуйте свої проблеми, як можете. Ось де бандитизм прийшов із широкої дороги. Вигребли все із кишені народу, а тепер випустили, ти вільний. З пусою кишенею. То чим же гірший був Янукович? Він хоч таких реформ не проводив, які б знищували лікарні, школи, наукові заклади. І тарифами не давив. Він – бандит. Він крав. Ніби ті, що прийшли, перестали красти?! Вже те, що вони мільярдери – цим усе сказано. Для народу той керівник кращий, який робить усе, щоб заможніше жили люди!

Володимир Гончаренко, м. Черкаси