Володимир Гончаренко
Колосок сорок перший поетичний

Про чудову нашу мову

ПРО ЧУДОВУ НАШУ МОВУ

Не можу я мову ні на що міняти,

За мову, за слово готовий за грати.

За мову страждали, за мову вбивали,

За мову нас ляхи на кілля саджали.

Не можу я мову ні на що міняти,

Бо мова – це правда, бо мова – це мати,

Бо мова – це пісня, що лине садками,

Бо мова – це дружба, зігріта між нами.

Не матимем мови – не буде любові,

Не матимем мови – зітруть нас до крові.

Не матимем мови – зженуть нас до ями,

Без мови, без слова – ми будем рабами.

Ми будем рабами в Європі і вдома.

Ми будем рабами – ця пісня знайома.

Ми будем рабами в крутих яничарів,

В запроданців рідних, у різних бездарів.

Ти будеш світами без мови блукати,

Якщо не навчишся ти мову плекати.

Леліяти треба, як ті аметисти

Слова наші рідні, слова наші чисті.

Як ластівка мова до тебе прилине,

Якщо ти чекаєш її щохвилини,

Якщо ти плекаєш її солов’їну,

І любиш її, як саму Україну.

Любіть  рідну мову, шануйте, лелійте

І кожне словечко ви серцем зігрійте.

Бо мова вкраїнська це наша рідненька,

Бо мова вкраїнська – сестра наша й ненька.