Володимир ГОНЧАРЕНКО НЕ МОЖНА НЕНАВИДІТИ ЛЮДЕЙ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
НЕ МОЖНА НЕНАВИДІТИ ЛЮДЕЙ!

„ЗОЛОТА НАША ЮЛЯ!”

Те,  що Тимошенко – кровопивця українського народу і обходиться Україні дуже дорого, - це вже ні для кого не секрет. Це зрозуміли нарешті навіть щирі її прихильники.

Захопивши нафтогазовий ринок в 90 -х роках - ця аферистка разом з Павлом Лазаренком пограбувала Україну на сотні мільярдів доларів. Що вилилося в серйозні проблеми і судові позови.

Вона була дорогим політиком. Її зусилля по  приведенню до влади бога Ющенка і його  компанії обійшлося Україні  в серйозну політичну кризу і подальшу економічну чехараду.

Вона була непомірно дорогим прем'єр-міністром України з її щоденними переодяганнями в нові костюми та плаття, які платникам податків обходилися щодено  в сотні тисяч доларів. За розмахом розкошів і прикрас вона не поступалася російській імператриці 18 століття Єлизаветі Петрівні, яка залишила у спадок російському народові понад двадцять тисяч платтів, вщент знищену економіку та три карбованці в державній казні.

Юліні газові контракти досі обходяться  в мільярди доларів, подарованих іноземним компаніям. Це те, за що її там так дуже люблять. А підписання газових контрактів з Росією поставило Україну  на коліна перед іноземним капіталом. Вигідно і Америці, і Європі, і Росії. Тільки не нам. Бо ми вимушені в іноземних інвесторів та у МВФ  брати непомірно великі кредити, а  газ за непомірно високими цінами. Вона зробила добру послугу іноземному капіталу, як російському, так і міжнародному. Тільки українців зробила рабами і дурнями. Можливо, це навмисне, можливо від якоїсь внутрішньої ненависті до українців (адже вона єврейка, і цього не потрібно скидати з рахунку).

І сьогодні Тимошенко не зраджує собі. Вона навіть зараз, перебуваючи в так званому ув’язненні, дуже дорого обходиться українському народові, який вимушений платити за всі її авантюри із своєї кишені. Навіть знаходячись у в’язниці, вона дістає своїми довгими пальцями до кишень платників податків і витягає на своє обслуговування в лікарні мільйони доларів. Вона знаходиться скоріше на курорті аніж на лікарняному ліжку. Ще влітку депутат Європарламенту від фракції Прогресивного альянсу соціалістів і демократів Зіта Гурме (Угорщина) розповіла журналістам про своє психологічне і моральне потрясіння і здивування, яке вона пережила, дізнавшись про ті суми, в які обходиться, так звана „політична ув’язнена” –  Юлія Тимошенко.

Не зрозумілим до нинішнього часу лишається і те, чому влада така лояльна до справжнього державного злочинця, якою є Юлія Тимошенко. Чому вони не розкажуть усю жахливу правду, яка огортає магічну тінь Юлії Тимошенко. І чому різні тягнибоки, клички та яценюки так пристрасно кричать: „Юлі волю!”. Вони ж розумні люди і, певне, знають всі деталі Юліних афер. Чесні політики давно б відхрестилися від послуг  закадичної аферистки і від її „золотої ручки”. Розповідають, що вона свої „золоті щупальця” запускала в усі сфери української економіки, в тому числі не гребувала і  кредитними спілками, гроші від яких ішли на її передвиборні кампанії, банери, бігборди, різного роду сердечка та тігрюлі. Які, ой, у яку копієчку обійшлися українцям. Вона розпоряджалася бюджетом, як своїм власним сейфом.

    За підрахунками фахівців і компетентних людей „лікування” Юлії Тимошенко  за 8 років обійдеться Україні більш ніж в 200 млн. гривень. Будь-яку розумну людину така сума шокує. Тільки не нашу владу. Адже це дуже дорого, бо  це ж гроші платників податків, гроші тих же пенсіонерів, інвалідів війни та праці, малозабезпечених. Бо із-за Юліних примх і забаганок будуть недоплачені пенсії, допомоги на дітей інвалідів, тяжко хворих людей. Чи є у нас підліша людина, кровожадніша і ненависніша, якою є Юлія Тимошенко. Чи є у нас підстави не довіряти висловлюванням шановного євродепутата Зіти Гурме. Особливо якщо врахувати, що при всій увазі до Тимошенко, жодна із сторін слів Зіти Гурме не спростувала ?

200 мільйонів - це забагато навіть для такої великої держави, як Україна. Але якщо врахувати, що це сума на лікування однієї конкретной ув'язненої, то справа набирає зовсім іншого характеру. Сидіти Юлії Тимошекно  залишилося 5 років. Скільки вона ще  вип’є крові  з народу, скільком іншим  ув’язненим буде недодано коштів навіть на нормальне існування в колонії суворого режиму. Виступає тут ще й інший аспект. Чому Юля знаходиться на „курортному лікуванні”, а її роки перебування на „лікарняному” курорті не відраховуються від загального „стажу відсидки”. Охорона Тимошенко - теж тягне чималу суму з бюджету на оплату праці охоронцям (зі слів самої Тимошенко, її охороняють добрий десяток охоронців, та й лікарям як і  державній  пенітенціарній службі потрібно платити з кишені платників податків.

    Вибачте, панове, але якщо ми будемо тратити на одного афериста шалені гроші, то шахраї і авантюристи захочуть сидіти у в’язницях в комфортних умовах, а на них буде працювати. все суспільство. І це влада вважає справедливим і нормальним явищем? В той час, як вона з презирством ставиться до своїх пенсіонерів та інших знедолених людей.

На яких  підставах держава тринькає бюджетні кошти? Шістнадцять прихованих камер у палаті (про які розповідає Юлія Володимирівна у своєму інтерв'ю «Українській правді» ) - теж привід задуматися про нераціональне використання бюджетних коштів. По-перше, самі камери ці недешеві, та і їх обслуговування коштує грошей. Та й за екранами має хтось стежити, це як мінімум три людини - правда, вони можуть входити в ту сотню охоронців, про які говорить Тимошенко.

Наскільки відомо, прекрасно влаштована камера в Качанівській колонії простоює в очікуванні Тимошенко, а це, за великим рахунком, теж розбазарювання державних коштів, оскільки - нераціонально використовуються площі колонії.

І це в той час, коли гроші, які поцупили злочинці, подібні до Юлії  Тимошекно, в членів кредитних спілок ніхто й не збирається шукати. А вони величезні. Тільки на Черкащині ошукано в кредитних спілках понад 48 тисяч вкладників на загальну суму понад 700 мільйонів грн. А в Україні Юліні дружбани пограбували понад 1,5 мільйона громадян, поцупивши в них понад 4,5 мільярда грн.. І нічого. Розгулюють на волі, розбавляючи і прикрашаючи своє „скорбне” життя вечірками, нічними клубами, шикарними ресторанами. Поцуплені Юлією  гроші знаходяться в її доньки чи в інших родичів. І ніхто їх не може знайти і відібрати. Бо це буде порушення прав людини. А якщо поцупили шахраї у членів кредитних спілок кошти, то це так і треба. Бо закони в Україні створені під бандюг, шахраїв і всякої нечесної наволочі. Ці аферисти вміють і знають як приховати гроші. Тут спливають в пам’яті аналогії, бо ніби з Юлі Тимошенко Теодор Драйзер виписав образ Каупервуда – надзвичайно хитрого, пронирливого  афериста, пройдохи  і шахрая. А держава з кишені платників податків продовжує оплачувати її „курортне лікування” і колись її вольготне життя. Якось панове, виходить, нечесно.

Мільйони ошуканих пенсіонерів, ветеранів війни та праці, дітей війни, малозабезпечених страждають і гинуть від нужди і неможливості купити ліки, а купка безчесних і бездушних бандюжок, в тому числі і Юлія Тимошенко, розкошують. І навіть у в’язницях їм створюються всі блага, щоб вони не відчувати жахів цього безсоромного, бездушного,  спотвореного ними ж світу.

В той час, коли на кожного  ув’язненого припадає аж 35,9 грн на місяць (це дані Державної пенітенціарної служби), а на  утримання в лікарняному стаціонарі одного звичайного хворого держава витрачає 83 копійки на добу, переважна більшість злочинців, користуючись законами, які створені ніби спеціально під них, насміхаються над чесними людьми і продовжують грабувати і знущатися над ними, підриваючи цим самим їхній психічний стан, здоров’я і заганяючи чесних людей передчасно в домовину. Ну як, панове депутати, гарно ви вибудували нам нашу незалежну державу, в якій ви й самі стали співучасниками великих і малих злочинів і тієї корупції, в якій задихається наше суспільство?

Ми нещодавно проводили в Черкасах конференцію ошуканих вкладників кредитних спілок, на яку прибуло понад 600 делегатів. Проблема не з простих, але яскравих прикладів корупції нашого суспільства. Запрошені були  депутати з усіх опозиційних і провладних партій. І що ж ви думаєте, хоч один прибув на конференцію? Ні!
      Я ажніяк не хотів би, щоб Юлія Володимрівна сиділа у в’язниці і навіть, щоб не лікувалася у «Шаріте». Хай би вона була жива та здовора і ходила на волі, аби вона чесно свого часу працювала на Україну, а не на свої живоглотські потреби. То замість лікарні її потрібно примусити повернути вкрадені мільярди. Однак, коли вона прокралася, то зараз хотів би побачити, як вона повертає ті мільярди, які вкрала з Павлом Лазаренком та іншими поплічниками по корупційних схемах. Та й Лазаренка сюди варто було б притягнути, а коши поцуплені ним разом з Юлею, повернути народу. І ще – нехай вона разом із своїм поплічником Віктором Ющенком поверне добру славу і честь українському народу, який вони буквально затоптали в багно за свої роки правління.

Я б порадив  Президенту України  В.Ф. Януковичу випустити Юлію Тимошенко із в’язниці і підписати європейські домовленості про асоціацію за таких умов, якщо Європа допоможе нам повернути в Україну украдені Юлією Тимошенко мільярди (нехай приїдуть і умовлять її це зробити). А якщо вона відмовиться особисто це зробити, то її західноєвропейські дружки і вболівальники із-за океану нехай зроблять це за неї – відшкодують шкоду, нанесену її злочинною діяльністю в розмірі 100 мільярдів грн. По-друге:  щоб вона після цього виїхала з України без права повернення. І по-третє: щоб вона лікувалася в зарубіжних клініках за власні  кошти, а чи за кошти своїх європейських друзів. Там її лікуватимуть краще без камер стеження і охорони з довіреними їй лікарями разом з керівництвом клініки «Шаріте». Радив би в такий спосіб позбавитися від такої чорної чуми, якою є на сьогодні Юлія Тимошекно. І нам буде спокійніше, і бюджету легше, і Юлія Тимошенко буде вільна. І нехай тоді  Європа цілує свою Юлю взасос, як і кули того забажає.

Думаю, що всім від цього буде тільки краще. З Богом, Юлічко!

Володимир Гончаренко

Володимир ГОНЧАРЕНКО КОЛОСОК ДВАДЦЯТЬ ПЯТИЙ ТОПОНІМІВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
КОЛОСОК ДВАДЦЯТЬ ПЯТИЙ ТОПОНІМІВ

НОВА ГРЕБЛЯ – село Жашківського району.

Час заснування відносять на 18 століття. Оселяючись біля річки, люди завжди хотіли мати зручний перехід на протилежний берег. І якщо не було броду, будували греблю, тобто земляний насип через водойму. Інколи такі греблі переходили і у назви поселень. Це сталося і з нашим селом.

Від того, що поблизу було збудовано нову греблю, почали і село називати – Нова Гребля.

Володимир Гончаренко Колосок двадцять четвертий топонімів

Володимир Гончаренко
Колосок двадцять четвертий топонімів

НОВА БУДА АБО БУДА ШЕНДЕРІВСЬКА – село Корсунь-Шевченківського району. Село засноване в кінці 17 століття. Буда – приміщення в лісі для виварювання поташу, дьогтю, деревного вугілля. Цей старинний  промисел існував в 16 столітті і протримався до кінця 18 століття.

Нова Буда – ця назва дана поселенню на означення того, що підприємство по виготовленню з деревини поташу (який в подальшому використовувався для варіння мила, виготовлення кришталю, при фарбуванні тканин, обробці шкіри), перенесене на нове місце. Нова Буда, тобто така, що утворилася заново або перенесена з старого місця на нове. А від місця розташування поблизу села Шендерівки – його друга назва – Буда Шендерівська. Засновниками її були вихідці із Шендерівки, які працювали на примітивному поташному заводі, або як їх в народі просто іменували „будами”. Виробництво поташу, дьогтю, добрив із деревини було поширеним явищем у 17-18 століттях. Це виробництво приносило певні прибутки, тому що цю промислову продукцію купляли не тільки на нашій території, а особливим попитом вона користувалася за кордоном. Цим можна пояснити таку велику кількість існування назв, в основі яких лежить слово „буда”. Буда Шендерівська нині фігурує в офіційних документах частіше, ніж село Нова Буда.

 

Володимир ГОНЧАРЕНКО КОЛОСОК ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ ТОПОНІМІВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
КОЛОСОК ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ ТОПОНІМІВ

 

А У СЕЛАХ У ВЕСЕЛИХ І ЛЮДИ ВЕСЕЛІ

Села, що засновувалися на нових місцях часто отримували назви з ознаками того, що дане поселення є новим, нещодавно забудованим: Новоселиця, Новосілка, Новоукраїнка, Нова Буда, Нова Гребля, Нова Дмитрівка, Нова Павлівка, Нова Ярославка – це поселення на новому місці, куди звичайно переселялася одразу значна частина мешканців. Села з назвою Новоселиця є в Катеринопільському, Чигиринському і Чорнобаївському районах, а в Монастирищенському – Новосілка. Ще чотири Новоселиці існували в недалекому минулому: це село в Драбівському районі, яке в 1958 р. було приєднане до с. Великий Хутір, два хутори в Золотоніському районі, які теж в 1958 році приєднані до с. Вознесенське та до с. Нова Дмитрівка і селище на Чорнобаївщині, яке в 1960 році було приєднане до с. Васютинці. До 1958 року існував ще й хутір Новоселівка на Катеринопільщині. Він був приєднаний до с. Ступичне. З приставкою „нова” зустрічається чимало сіл на Черкащині.

Володимир ГОНЧАРЕНКО КОЛОСОК ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ ТОПОНІМІВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
КОЛОСОК ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ ТОПОНІМІВ

Хутір-Хмільна – село Канівського району. Утворився з поселенців села Хмільної. Це ті, що пішли на „відруби” після реформи 1861 року.. А тому і назва його прозора і ясна – Хутір-Хмільна, утворене від перенесення назви з попереднього місця проживання.

ТРИХУТОРІВКА – селище Городищенського району. Утворилося на початку 50 років ХХ століття, об’єднало три хутори. Воно утворене з колишніх трьох хуторів Гибалів, Ільченків і Різників, що були засновані ще у ХVII ст. і називалися за прізвищами сімей першопоселенців: Гибалів, Ільченків і Різників. Трихуторівка. Хутори носили прізвища їх засновників. Хутори виникли в середині 19 століття в пореформений час, коли відбувалося відселення людей, які захотіли самостійно працювати на хуторах.  З’явився вислів „хутірська Україна”. Назва утворилася прозора і зрозуміла – село утворене з трьох хуторів, звідси й  – Трихуторівка.

ХУТОРИ – село Черкаського району. Розташоване за 3 км від обласного центру – Черкаси. Село утворене у кінці 19 століття.  Там довгий час  знаходилося кілька поселень, які називали хуторами. З часом вони об’єдналися і утворилося село, на яке й перейшла спільна для них  назва -  Хутори.

Іноді на місці таких хуторів виникало велике село, на яке переносилася узагальнена назва – Хутори. Село з такою назвою утворилося в середині 19 століття і в Черкаському районі – Хутори, на місці, де раніше було три хутори: Тернівка (1907), Данилівка (1921) і Кирилівка (1922). Там довгий час знаходилося кілька поселень, які називалися хуторами. З часом вони об’єдналися і утворилося село, на яке й перейшла спільна для них назва – Хутори.

Володимир ГОНЧАРЕНКО КОЛОСОК ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ ТОПОНІМІВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО

КОЛОСОК ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ ТОПОНІМІВ

КАВРАЙСЬКІ ХУТОРИ – село Золотоніського району. Час заснування відносять на 1720 рік. В  документах під цим роком згадуються „ хутор... над Кавраєм”. Назва означає „хутори над Каврайцем”: Вогнівщина, Жежелівський, Загостра (Козаччина), Мукалівщина, Повстанівщина, Проценківщина, Срібрянщина.

КОНЕЛЬСЬКІ ХУТОРИ – Жашківського району. Поселення розташовані на берегах річки Конелки. Відомі з другої половини 17 століття, як окремі одноосібні господарства, які виникали на вільних землях на обох берегах річки Конелки і утворили хутори. Назва – від місця розташування хуторів – поблизу річки Конелки. Звідси й Конельські хутори.

ВЕЛИКИЙ ХУТІР – село Драбівського району. Розташоване на річці Золотоношці, притоці Дніпра, за 8 км від районного центру. Перша згадка про Великий Хутір припадає на 1691 рік.

Назва Великий Хутір – подвійний топонім – утворилася від двох слів „великий” і „хутір”. Назву великий додали на означення того, що він порівняно більший за інші хутори, що знаходяться поруч.

Таке моделювання назв населених пунктів з додаванням прикметників „великий” чи „малий” часто зустрічається у нашій топоніміці. Люди знаходили найпростішу ознаку, яка б відрізняла один населений пункт від іншого.

1766 року в с. Великий Хутір на землях кантакузівських маєтностей царський  уряд поселив колоністів – вихідців з „румунського народу” (волохів, болгар). Комісаром був призначений наглядач маєтностей Микита Ашанін. Через деякий час колоністів закріпачили і примусили відробляти казенну панщину. Це викликало у поселенців незадоволення. Їх боротьбою керував І. Купа.

1775 року Катерина Друга віддала Великий Хутір і його людей „со всеми принадлежностями” у володіння графа П. В. Завадовського. Останній же 1786 року переселив болгар і волохів на Катеринославщину. В селі залишилося 77 „польових вихідців, називаемых бойками”. Вони через деякий час змішалися з місцевим населенням.

Іноді на назву хутора накладалися певні ознаки: розташування хутора, розмір, особливості природи. Так, Хутір-Хмільна, засновано у другій половині ХVІІ століття в місцевості, де ріс буйний хміль. Від цього хмелю і друга частина назви, як уточнення, що хутір виник біля зарослів цієї виткої багаторічної рослини родини шовковицевих, деякі види якої використовують у пивоварінні, при виготовленні самогонки.

Володимир ГОНЧАРЕНКО Колосок двадцятий топонімів

Володимир ГОНЧАРЕНКО
Колосок двадцятий топонімів

Володимир ГОНЧАРЕНКО КОЛОСОК ДЕВЯТНАДЦЯТИЙ ТОПОНІМІВ

 Володимир ГОНЧАРЕНКО
КОЛОСОК ДЕВЯТНАДЦЯТИЙ ТОПОНІМІВ

ЗАГОРОДИЩЕ – село Чорнобаївського району.

В 1958 році Загородищанський колгосп вливається у колгосп „Радянська Україна” і стає одним з його господарських підрозділів. Час заснування села відносять до 17 століття. Назва пішла від того, що воно забудувалося за містечком Ірклієвом, тобто за „городом”. Звідси й назва – Загородище.

ХУТОРЯНИН – ЦЕ САМОСТІЙНИЙ ГОСПОДАР

Слово хутір є досить давнім. На Україні хутори з’явилися пізніше, ніж села. Окремі господарства, віддалені від великих поселень, називалися хуторами. Це відокремлені селянські господарства разом з садибою власника.

Хутори виникли в середині 19 століттяв пореформений час, коли відбувалося відселення людей, які захотіли самостійно працювати на хуторах. З’явився вислів „хуторська Україна”. Назва утворилася прозора і зрозуміла – село утворене з трьох хуторів, звідси й назва – Трихуторівка.

Таких хуторів „розмножилося” дуже багато після реформи 1961 року, а надто після Столипінської реформи 1910 року, коли селяни відділялися від общини і поселялися на своїх наділах десь далеко від основного села. А коли хутори з часом перетворювалися в села, то часто загальна назва „хутір” ставала принележністю топонімічної назви й самого поселення. Прикладом такого явища можуть бути, зокрема, села Коврайські Хутори Золотоніського, Конельські Хутори Жашківського, Великий Хутір Драбівського, Хутрі-Хмільна Канівського районів. Каврайські Хутори – село Золотоніського району. Час заснування відносять на 1720 рік. В документах під цим роком згадується „..хутор над Кавраєм”. Назва означає „хутори над Каврайцем: Вогнівщина, Жежелівський, Загостра (Козаччина), Мукалівщина, Повстанівщина, Проценківщина, Срібрянщина. Конельські Хутори – поселення Жашківського району. Розташовані на берегах річки Конелки.

Володимир Гончаренко Колосок вісімнадцятий топонімів

Володимир Гончаренко
Колосок вісімнадцятий топонімів

ГУЛЯЙГОРОДОК – село Смілянського району Черкаської області.
Віддієслівний топонім. Як вважає відомий в минулому краєзнавець Л. І. Похилевич, село одержало таку назву тому, що тут було вдосталь дешевої горілки. Селяни збиралися сюди, щоб випити та погуляти. Другий народний переказ пов’язує назву села  з перебуванням у ньому цариці Катерини Другої. В кінці 18 стлолsття  цариця проїздом нібито влаштувала тут грандіозне гуляння біля Шаєвої гори.

Опісля ж наказала своєму улюбленцеві графу Григорію Потьомкіну заснувати в цьому місці поселення і назвати його Гуляй-Город. За польською люстрацією засноване село 30 липня 1778 року. Л. І. Похилевич у своєму творі „Сказание о населенных местностях Киевской губернии” пише, що Гуляй-Город одержав таку назву ще й тому, що тут продавалася дешева горілка, яку, збираючись сюди, „пили обездолені казенні селяни при існуючому тоді відкупі”.

Сама назва – це топонімічна модель, яка складається з дієслова наказового способу гуляй і урбанізованого термінгу городок. На вершині Шаєвої гори виявлені сліди старовинного укріплення, обнесеного глибоким валом. Від гори в напрямку до села Чубівки, вниз за течією Тясьмина тягнеться  майже 400 курганів. А в напрямку до села Плескачівки є кілька старовинних городищ та укріплених валів. Гуляйгородські кургани відносяться до дуже давніх часів. Тут знайдено багато поховань, а біля них - знаряддя та різні речі з каменю, кісток, дерева, бронзи. Зовсім немає золотих та срібних речей.

Коли ж поселення виникало за межами колишнього городища, то й отримувало відповідну назву – загородище. Нині так зветься одне з сіл в Чорнобаївському районі – Загородище.

КНИГИ В. А. ГОНЧАРЕНКА, ЩО ПОБАЧИЛИ СВІТ

КНИГИ В. А.  ГОНЧАРЕНКА, ЩО ПОБАЧИЛИ СВІТ

1.      „Неозначено-особові речення в поезіях Т. Г. Шевченка” (1964);

2.         „Із фольклорної скарбниці Черкащини” (1983);

3.      „Легенди Холодного Яру” (1983);

4.         „Скарби фольклориста”, плакат про С. Хавруся (1984);

5.         „Із фольклорної скарбниці Шевченкового краю” (1984);

6.       „Вогненне слово, ворога рази” (1984);

7.      „На батьківщині Т. Г. Шевченка” (1984);

8.      „Вінок безсмертя” (у співавторстві, 1987);

9.      „Прислів’я та приказки” (серія „Українська народна творчість”, перша книга – 1989; друга книга – 1990), К: „Наукова думка”. Прислів’я та приказки із його зібрань увійшли до цього наукового всеукраїнського видання;

10.  „Сповнений любові та добра”(1990);

11.  „Я хочу пити сонячні настої”(1990);

12.  „Анекдот – наш анекдот” (1990);

13.     „Народ мій є, народ мій завжди буде”, плакат про В. Симоненка (1990);

14.  „Живу не лише за себе”, плакат про В. Симоненка (1991);

15.  „Амінь!”– збірка поезій (1991);

16.  „Акорди серця” (1995);

17.  „Поема мого народу”(1996);

18.  „Словник прислів’їв та приказок про Т. Г. Шевченка”(1997);

19.  „Словник прислів’їв та приказок Шевченкового краю”(1998);

20.     „Ти знаєш, що ти – Людина” (К: „Наукова думка”, 2001, перевидана 2005) – упорядник, автор передмови, укладач найповнішого в Україні видання поезій В. Симоненка;

21.     „Червона книга мудрості” (2004);

22.     „Золота книга топонімів Черкащини” (2005);

23.     „Черкащина в легендах та переказах” (2006);

24.     „Енциклопедія українських загадок” (2007);

25.      „Василь Симоненко”– літературно-меморіальна екскурсія;

26.     „Мудрі думки переживуть віки або Біблія мого Я” (2011):

В. А Гончаренко – член Спілки журналістів України з 1975 року, перший редактор науково-популярного журналу „Краєзнавець Черкащини” ( № 1, 1990; № 2, 1991; № 3, 1992). 1989 року організував ініціативну групу по створенню партії „Незалежна Україна”, у 1992 році започаткував видавництво „Інлес” та газету „Сьогодення”.

Володимир ГОНЧАРЕНКО КОЛОСОК СІМНАДЦЯТИЙ ТОПОНІМІВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
КОЛОСОК СІМНАДЦЯТИЙ ТОПОНІМІВ

ГОРОДНИЦЯ – село Уманського району.  Розташоване на обох берегах річки Ятрань, за 32 км на південь від районного центру та залізничної станції Умань, за 3,5 км від автошляху Київ-Одеса. Село відоме з 18 століття. Назва села походить від слова городити, огорожа. Місцеві жителі розповідають, що колись на цьому місці було сторожове містечко, обгороджене валами і укріплене спеціальними огорожами. Про можливість давнього існування поселення на цьому місці говорять і археологічні знахідки. Це те місце, яке обнесене  огорожею, обгороджене тином, мурами, валами. Припускають, що тут знаходилися сторожові укріплення, які першими стримували  ворожі навали з півдня – татарських та турецьких орд. Звідси і назва села. Прихильники ж  відіменних походжень населених пунктів, тобто від прізвищ перших засновників, вважають, що назва утворена від прізвища першого поселенця - Городничого або Городницького. Такі прізвища існують в нашому краї. Похідні від них – Городничук, Городній, Городниченко, Городнюк. У Великій Вітчизняній війні брали участь 366 жителів села, з них 134 відзначені орденами і медалями, 187 віддали своє життя за Батьківщину. В селі встановлено обеліск Слави та пам’ятники: В. І. Леніну в 1969 та першому голові сільревкому М. Н. Виборному, який був убитий куркулями 1921 року. В Городниці виявлено залишки поселення трипільської та трьох поселень черняхівської культури.

Володимир Гончаренко Колосок шіснадцятий топонімів

Володимир Гончаренко
Колосок шіснадцятий топонімів

ГОРОДЕЦЬКЕ – село Уманського району. Розташоване на правому березі річки Уманки, за 5 км на північний захід від районного центру та залізничної станції Умань. Село відоме з 17 століття. Назва села походить від прізвища першого поселенця Городецького. Існують варіанти цього прізвища: Городецький, Городинець, Городянський, Городнянський, Городиський, Городищенко, Городілов, Городков. 235 жителів села брало участь  у Великій Вітчизняній війні, з них 109 загинули, 91 за мужність і відвагу, виявлені в боротьбі з гітлерівцями, відзначено урядовими нагородами. На території Городецького виявлено залишки  2 поселень трипільської культури, 5 – доби пізньої бронзи і 4 – черняхівської культури.

За таким же принципом утворювалися і назви сіл Городниця Уманського, Городок Чигиринського та Гуляйгородок Смілянського районів. Назву Городок мало і перше поселення на території села Яснозір’я Черкаського району, яке було знищене монголо-татарами.

Володимир ГОНЧАРЕНКО КОЛОСОК ПЯТНАДЦЯТИЙ ТОПОНІМІВ ЧЕРКАЩИНИ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
КОЛОСОК ПЯТНАДЦЯТИЙ ТОПОНІМІВ ЧЕРКАЩИНИ

Ще одне Городище, як село, довгий час існувало поблизу м. Жашків, яке в 1958 році було приєднане до районного центру. Це Городище, за міркуваннями деяких краєзнавців, було колись містом, а Жашків – його передмістям. Тепер стало навпаки. В 1958 році воно увійшло до складу міста і разом із Жашковом прибрало нову назву – Жашків. Назва поселення так само походила від слова „град”, „город”. В часи Київської Русі, за твердженнями місцевих краєзнавців, воно нібито було укріпленим поселенням, обнесене ровами і валами і рованми. Під час нападів кочівників, не раз руйнувалося, але вціліло і перетворилося в районний центр, придбавши нову назву – Жашків.

З першої половини ХV ст. як фортеця-городок відоме село Городецьке Уманського району, засноване в ХVII ст. В основі назви давньоруське слово „городок”.