неділя, 29 вересня 2013 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО НЕ МОЖНА НЕНАВИДІТИ ЛЮДЕЙ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
НЕ МОЖНА НЕНАВИДІТИ ЛЮДЕЙ!


„ЗОЛОТА НАША ЮЛЯ!”
Те,  що Тимошенко – кровопивця українського народу і обходиться Україні дуже дорого, - це вже ні для кого не секрет. Це зрозуміли нарешті навіть щирі її прихильники.
Захопивши нафтогазовий ринок в 90 -х роках - ця аферистка разом з Павлом Лазаренком пограбувала Україну на сотні мільярдів доларів. Що вилилося в серйозні проблеми і судові позови.
Вона була дорогим політиком. Її зусилля по  приведенню до влади бога Ющенка і його  компанії обійшлося Україні  в серйозну політичну кризу і подальшу економічну чехараду.
Вона була непомірно дорогим прем'єр-міністром України з її щоденними переодяганнями в нові костюми та плаття, які платникам податків обходилися щодено  в сотні тисяч доларів. За розмахом розкошів і прикрас вона не поступалася російській імператриці 18 століття Єлизаветі Петрівні, яка залишила у спадок російському народові понад двадцять тисяч платтів, вщент знищену економіку та три карбованці в державній казні.
Юліні газові контракти досі обходяться  в мільярди доларів, подарованих іноземним компаніям. Це те, за що її там так дуже люблять. А підписання газових контрактів з Росією поставило Україну  на коліна перед іноземним капіталом. Вигідно і Америці, і Європі, і Росії. Тільки не нам. Бо ми вимушені в іноземних інвесторів та у МВФ  брати непомірно великі кредити, а  газ за непомірно високими цінами. Вона зробила добру послугу іноземному капіталу, як російському, так і міжнародному. Тільки українців зробила рабами і дурнями. Можливо, це навмисне, можливо від якоїсь внутрішньої ненависті до українців (адже вона єврейка, і цього не потрібно скидати з рахунку).
І сьогодні Тимошенко не зраджує собі. Вона навіть зараз, перебуваючи в так званому ув’язненні, дуже дорого обходиться українському народові, який вимушений платити за всі її авантюри із своєї кишені. Навіть знаходячись у в’язниці, вона дістає своїми довгими пальцями до кишень платників податків і витягає на своє обслуговування в лікарні мільйони доларів. Вона знаходиться скоріше на курорті аніж на лікарняному ліжку. Ще влітку депутат Європарламенту від фракції Прогресивного альянсу соціалістів і демократів Зіта Гурме (Угорщина) розповіла журналістам про своє психологічне і моральне потрясіння і здивування, яке вона пережила, дізнавшись про ті суми, в які обходиться, так звана „політична ув’язнена” –  Юлія Тимошенко.
Не зрозумілим до нинішнього часу лишається і те, чому влада така лояльна до справжнього державного злочинця, якою є Юлія Тимошенко. Чому вони не розкажуть усю жахливу правду, яка огортає магічну тінь Юлії Тимошенко. І чому різні тягнибоки, клички та яценюки так пристрасно кричать: „Юлі волю!”. Вони ж розумні люди і, певне, знають всі деталі Юліних афер. Чесні політики давно б відхрестилися від послуг  закадичної аферистки і від її „золотої ручки”. Розповідають, що вона свої „золоті щупальця” запускала в усі сфери української економіки, в тому числі не гребувала і  кредитними спілками, гроші від яких ішли на її передвиборні кампанії, банери, бігборди, різного роду сердечка та тігрюлі. Які, ой, у яку копієчку обійшлися українцям. Вона розпоряджалася бюджетом, як своїм власним сейфом.
    За підрахунками фахівців і компетентних людей „лікування” Юлії Тимошенко  за 8 років обійдеться Україні більш ніж в 200 млн. гривень. Будь-яку розумну людину така сума шокує. Тільки не нашу владу. Адже це дуже дорого, бо  це ж гроші платників податків, гроші тих же пенсіонерів, інвалідів війни та праці, малозабезпечених. Бо із-за Юліних примх і забаганок будуть недоплачені пенсії, допомоги на дітей інвалідів, тяжко хворих людей. Чи є у нас підліша людина, кровожадніша і ненависніша, якою є Юлія Тимошенко. Чи є у нас підстави не довіряти висловлюванням шановного євродепутата Зіти Гурме. Особливо якщо врахувати, що при всій увазі до Тимошенко, жодна із сторін слів Зіти Гурме не спростувала ?
200 мільйонів - це забагато навіть для такої великої держави, як Україна. Але якщо врахувати, що це сума на лікування однієї конкретной ув'язненої, то справа набирає зовсім іншого характеру. Сидіти Юлії Тимошекно  залишилося 5 років. Скільки вона ще  вип’є крові  з народу, скільком іншим  ув’язненим буде недодано коштів навіть на нормальне існування в колонії суворого режиму. Виступає тут ще й інший аспект. Чому Юля знаходиться на „курортному лікуванні”, а її роки перебування на „лікарняному” курорті не відраховуються від загального „стажу відсидки”. Охорона Тимошенко - теж тягне чималу суму з бюджету на оплату праці охоронцям (зі слів самої Тимошенко, її охороняють добрий десяток охоронців, та й лікарям як і  державній  пенітенціарній службі потрібно платити з кишені платників податків.
    Вибачте, панове, але якщо ми будемо тратити на одного афериста шалені гроші, то шахраї і авантюристи захочуть сидіти у в’язницях в комфортних умовах, а на них буде працювати. все суспільство. І це влада вважає справедливим і нормальним явищем? В той час, як вона з презирством ставиться до своїх пенсіонерів та інших знедолених людей.
На яких  підставах держава тринькає бюджетні кошти? Шістнадцять прихованих камер у палаті (про які розповідає Юлія Володимирівна у своєму інтерв'ю «Українській правді» ) - теж привід задуматися про нераціональне використання бюджетних коштів. По-перше, самі камери ці недешеві, та і їх обслуговування коштує грошей. Та й за екранами має хтось стежити, це як мінімум три людини - правда, вони можуть входити в ту сотню охоронців, про які говорить Тимошенко.
Наскільки відомо, прекрасно влаштована камера в Качанівській колонії простоює в очікуванні Тимошенко, а це, за великим рахунком, теж розбазарювання державних коштів, оскільки - нераціонально використовуються площі колонії.
І це в той час, коли гроші, які поцупили злочинці, подібні до Юлії  Тимошекно, в членів кредитних спілок ніхто й не збирається шукати. А вони величезні. Тільки на Черкащині ошукано в кредитних спілках понад 48 тисяч вкладників на загальну суму понад 700 мільйонів грн. А в Україні Юліні дружбани пограбували понад 1,5 мільйона громадян, поцупивши в них понад 4,5 мільярда грн.. І нічого. Розгулюють на волі, розбавляючи і прикрашаючи своє „скорбне” життя вечірками, нічними клубами, шикарними ресторанами. Поцуплені Юлією  гроші знаходяться в її доньки чи в інших родичів. І ніхто їх не може знайти і відібрати. Бо це буде порушення прав людини. А якщо поцупили шахраї у членів кредитних спілок кошти, то це так і треба. Бо закони в Україні створені під бандюг, шахраїв і всякої нечесної наволочі. Ці аферисти вміють і знають як приховати гроші. Тут спливають в пам’яті аналогії, бо ніби з Юлі Тимошенко Теодор Драйзер виписав образ Каупервуда – надзвичайно хитрого, пронирливого  афериста, пройдохи  і шахрая. А держава з кишені платників податків продовжує оплачувати її „курортне лікування” і колись її вольготне життя. Якось панове, виходить, нечесно.
Мільйони ошуканих пенсіонерів, ветеранів війни та праці, дітей війни, малозабезпечених страждають і гинуть від нужди і неможливості купити ліки, а купка безчесних і бездушних бандюжок, в тому числі і Юлія Тимошенко, розкошують. І навіть у в’язницях їм створюються всі блага, щоб вони не відчувати жахів цього безсоромного, бездушного,  спотвореного ними ж світу.
В той час, коли на кожного  ув’язненого припадає аж 35,9 грн на місяць (це дані Державної пенітенціарної служби), а на  утримання в лікарняному стаціонарі одного звичайного хворого держава витрачає 83 копійки на добу, переважна більшість злочинців, користуючись законами, які створені ніби спеціально під них, насміхаються над чесними людьми і продовжують грабувати і знущатися над ними, підриваючи цим самим їхній психічний стан, здоров’я і заганяючи чесних людей передчасно в домовину. Ну як, панове депутати, гарно ви вибудували нам нашу незалежну державу, в якій ви й самі стали співучасниками великих і малих злочинів і тієї корупції, в якій задихається наше суспільство?
Ми нещодавно проводили в Черкасах конференцію ошуканих вкладників кредитних спілок, на яку прибуло понад 600 делегатів. Проблема не з простих, але яскравих прикладів корупції нашого суспільства. Запрошені були  депутати з усіх опозиційних і провладних партій. І що ж ви думаєте, хоч один прибув на конференцію? Ні!
      Я ажніяк не хотів би, щоб Юлія Володимрівна сиділа у в’язниці і навіть, щоб не лікувалася у «Шаріте». Хай би вона була жива та здовора і ходила на волі, аби вона чесно свого часу працювала на Україну, а не на свої живоглотські потреби. То замість лікарні її потрібно примусити повернути вкрадені мільярди. Однак, коли вона прокралася, то зараз хотів би побачити, як вона повертає ті мільярди, які вкрала з Павлом Лазаренком та іншими поплічниками по корупційних схемах. Та й Лазаренка сюди варто було б притягнути, а коши поцуплені ним разом з Юлею, повернути народу. І ще – нехай вона разом із своїм поплічником Віктором Ющенком поверне добру славу і честь українському народу, який вони буквально затоптали в багно за свої роки правління.
Я б порадив  Президенту України  В.Ф. Януковичу випустити Юлію Тимошенко із в’язниці і підписати європейські домовленості про асоціацію за таких умов, якщо Європа допоможе нам повернути в Україну украдені Юлією Тимошенко мільярди (нехай приїдуть і умовлять її це зробити). А якщо вона відмовиться особисто це зробити, то її західноєвропейські дружки і вболівальники із-за океану нехай зроблять це за неї – відшкодують шкоду, нанесену її злочинною діяльністю в розмірі 100 мільярдів грн. По-друге:  щоб вона після цього виїхала з України без права повернення. І по-третє: щоб вона лікувалася в зарубіжних клініках за власні  кошти, а чи за кошти своїх європейських друзів. Там її лікуватимуть краще без камер стеження і охорони з довіреними їй лікарями разом з керівництвом клініки «Шаріте». Радив би в такий спосіб позбавитися від такої чорної чуми, якою є на сьогодні Юлія Тимошекно. І нам буде спокійніше, і бюджету легше, і Юлія Тимошенко буде вільна. І нехай тоді  Європа цілує свою Юлю взасос, як і кули того забажає.
Думаю, що всім від цього буде тільки краще. З Богом, Юлічко!
Володимир Гончаренко

вівторок, 24 вересня 2013 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО КОЛОСОК ДВАДЦЯТЬ ПЯТИЙ ТОПОНІМІВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
КОЛОСОК ДВАДЦЯТЬ ПЯТИЙ ТОПОНІМІВ



НОВА ГРЕБЛЯ – село Жашківського району.

Час заснування відносять на 18 століття. Оселяючись біля річки, люди завжди хотіли мати зручний перехід на протилежний берег. І якщо не було броду, будували греблю, тобто земляний насип через водойму. Інколи такі греблі переходили і у назви поселень. Це сталося і з нашим селом.

Від того, що поблизу було збудовано нову греблю, почали і село називати – Нова Гребля.


понеділок, 23 вересня 2013 р.

Володимир Гончаренко Колосок двадцять четвертий топонімів

Володимир Гончаренко
Колосок двадцять четвертий топонімів



НОВА БУДА АБО БУДА ШЕНДЕРІВСЬКА – село Корсунь-Шевченківського району. Село засноване в кінці 17 століття. Буда – приміщення в лісі для виварювання поташу, дьогтю, деревного вугілля. Цей старинний  промисел існував в 16 столітті і протримався до кінця 18 століття.

Нова Буда – ця назва дана поселенню на означення того, що підприємство по виготовленню з деревини поташу (який в подальшому використовувався для варіння мила, виготовлення кришталю, при фарбуванні тканин, обробці шкіри), перенесене на нове місце. Нова Буда, тобто така, що утворилася заново або перенесена з старого місця на нове. А від місця розташування поблизу села Шендерівки – його друга назва – Буда Шендерівська. Засновниками її були вихідці із Шендерівки, які працювали на примітивному поташному заводі, або як їх в народі просто іменували „будами”. Виробництво поташу, дьогтю, добрив із деревини було поширеним явищем у 17-18 століттях. Це виробництво приносило певні прибутки, тому що цю промислову продукцію купляли не тільки на нашій території, а особливим попитом вона користувалася за кордоном. Цим можна пояснити таку велику кількість існування назв, в основі яких лежить слово „буда”. Буда Шендерівська нині фігурує в офіційних документах частіше, ніж село Нова Буда.
 

субота, 21 вересня 2013 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО КОЛОСОК ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ ТОПОНІМІВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
КОЛОСОК ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ ТОПОНІМІВ


 

А У СЕЛАХ У ВЕСЕЛИХ І ЛЮДИ ВЕСЕЛІ


Села, що засновувалися на нових місцях часто отримували назви з ознаками того, що дане поселення є новим, нещодавно забудованим: Новоселиця, Новосілка, Новоукраїнка, Нова Буда, Нова Гребля, Нова Дмитрівка, Нова Павлівка, Нова Ярославка – це поселення на новому місці, куди звичайно переселялася одразу значна частина мешканців. Села з назвою Новоселиця є в Катеринопільському, Чигиринському і Чорнобаївському районах, а в Монастирищенському – Новосілка. Ще чотири Новоселиці існували в недалекому минулому: це село в Драбівському районі, яке в 1958 р. було приєднане до с. Великий Хутір, два хутори в Золотоніському районі, які теж в 1958 році приєднані до с. Вознесенське та до с. Нова Дмитрівка і селище на Чорнобаївщині, яке в 1960 році було приєднане до с. Васютинці. До 1958 року існував ще й хутір Новоселівка на Катеринопільщині. Він був приєднаний до с. Ступичне. З приставкою „нова” зустрічається чимало сіл на Черкащині.

пʼятниця, 20 вересня 2013 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО КОЛОСОК ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ ТОПОНІМІВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
КОЛОСОК ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ ТОПОНІМІВ



Хутір-Хмільна – село Канівського району. Утворився з поселенців села Хмільної. Це ті, що пішли на „відруби” після реформи 1861 року.. А тому і назва його прозора і ясна – Хутір-Хмільна, утворене від перенесення назви з попереднього місця проживання.

ТРИХУТОРІВКА – селище Городищенського району. Утворилося на початку 50 років ХХ століття, об’єднало три хутори. Воно утворене з колишніх трьох хуторів Гибалів, Ільченків і Різників, що були засновані ще у ХVII ст. і називалися за прізвищами сімей першопоселенців: Гибалів, Ільченків і Різників. Трихуторівка. Хутори носили прізвища їх засновників. Хутори виникли в середині 19 століття в пореформений час, коли відбувалося відселення людей, які захотіли самостійно працювати на хуторах.  З’явився вислів „хутірська Україна”. Назва утворилася прозора і зрозуміла – село утворене з трьох хуторів, звідси й  – Трихуторівка.

ХУТОРИ – село Черкаського району. Розташоване за 3 км від обласного центру – Черкаси. Село утворене у кінці 19 століття.  Там довгий час  знаходилося кілька поселень, які називали хуторами. З часом вони об’єдналися і утворилося село, на яке й перейшла спільна для них  назва -  Хутори.
Іноді на місці таких хуторів виникало велике село, на яке переносилася узагальнена назва – Хутори. Село з такою назвою утворилося в середині 19 століття і в Черкаському районі – Хутори, на місці, де раніше було три хутори: Тернівка (1907), Данилівка (1921) і Кирилівка (1922). Там довгий час знаходилося кілька поселень, які називалися хуторами. З часом вони об’єдналися і утворилося село, на яке й перейшла спільна для них назва – Хутори.

четвер, 19 вересня 2013 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО КОЛОСОК ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ ТОПОНІМІВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО

КОЛОСОК ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ ТОПОНІМІВ


КАВРАЙСЬКІ ХУТОРИ – село Золотоніського району. Час заснування відносять на 1720 рік. В  документах під цим роком згадуються „ хутор... над Кавраєм”. Назва означає „хутори над Каврайцем”: Вогнівщина, Жежелівський, Загостра (Козаччина), Мукалівщина, Повстанівщина, Проценківщина, Срібрянщина.

КОНЕЛЬСЬКІ ХУТОРИ – Жашківського району. Поселення розташовані на берегах річки Конелки. Відомі з другої половини 17 століття, як окремі одноосібні господарства, які виникали на вільних землях на обох берегах річки Конелки і утворили хутори. Назва – від місця розташування хуторів – поблизу річки Конелки. Звідси й Конельські хутори.

ВЕЛИКИЙ ХУТІР – село Драбівського району. Розташоване на річці Золотоношці, притоці Дніпра, за 8 км від районного центру. Перша згадка про Великий Хутір припадає на 1691 рік.
Назва Великий Хутір – подвійний топонім – утворилася від двох слів „великий” і „хутір”. Назву великий додали на означення того, що він порівняно більший за інші хутори, що знаходяться поруч.
Таке моделювання назв населених пунктів з додаванням прикметників „великий” чи „малий” часто зустрічається у нашій топоніміці. Люди знаходили найпростішу ознаку, яка б відрізняла один населений пункт від іншого.
1766 року в с. Великий Хутір на землях кантакузівських маєтностей царський  уряд поселив колоністів – вихідців з „румунського народу” (волохів, болгар). Комісаром був призначений наглядач маєтностей Микита Ашанін. Через деякий час колоністів закріпачили і примусили відробляти казенну панщину. Це викликало у поселенців незадоволення. Їх боротьбою керував І. Купа.
1775 року Катерина Друга віддала Великий Хутір і його людей „со всеми принадлежностями” у володіння графа П. В. Завадовського. Останній же 1786 року переселив болгар і волохів на Катеринославщину. В селі залишилося 77 „польових вихідців, називаемых бойками”. Вони через деякий час змішалися з місцевим населенням.
Іноді на назву хутора накладалися певні ознаки: розташування хутора, розмір, особливості природи. Так, Хутір-Хмільна, засновано у другій половині ХVІІ століття в місцевості, де ріс буйний хміль. Від цього хмелю і друга частина назви, як уточнення, що хутір виник біля зарослів цієї виткої багаторічної рослини родини шовковицевих, деякі види якої використовують у пивоварінні, при виготовленні самогонки.

Володимир ГОНЧАРЕНКО Колосок двадцятий топонімів

Володимир ГОНЧАРЕНКО
Колосок двадцятий топонімів