неділя, 11 вересня 2016 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ТРИМАЙТЕСЯ, ХТО ДУХОМ ЩЕ НЕ ВПАВ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ТРИМАЙТЕСЯ, ХТО ДУХОМ ЩЕ НЕ ВПАВ!

БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Я ненавиджу багачів орду.
Несуть вони неправду і біду.
На півдорозі, може, пропаду.
Та у прислужники до них я  не піду.

Нам не потрібна їхня маєта,
Примарна біля грошей суєта.
Нечесність і продажність, і злоба,
За кусень ласий вічна боротьба.

Вони нас ненавидять на Землі,
Хоч ми життя земного ковалі.
З душі у них не вичерпать багно:
Вони – не люди, знаєм це давно.

Вони – не люди. Звірі – ці круті.
Хоч наші душі й справді золоті,
Та як нам їх позбутися в житті,
Як з ними наші сходяться путі?

Земля одна. Та гірко жити знов,
Бо звірі ці останню п’ють з нас кров.
І ділять все на цій святій Землі,
Хоч ми на ній одвічні ковалі.

І знову з ними вічна боротьба.
Що з того толку, що кричать: „Ганьба!”
Що з того толку, як не маєм права,
Бо в їх липких руках уся держава.

Щоб видовбать із їхніх душ підлоту,
До Бога я пішов би на роботу.
Я б їхні душі швидко переплавив,
Й на праведні шляхи наставив.

Чи дорого це коштує Богам?
Про це дізнатись важко буде нам.
Бо Вищі там чаклують кожну мить,
Нам все життя доводиться ж терпіть.

Нам все життя доводиться чекать,
І бачити цю ненасину, підлу рать.
Де ж ви, найсправедливіші Боги,
Коли ж відкриєте нам щастя береги?

Нема землі, яка б нас берегла,
Яка б нам щастя й радість принесла.
Ми ж гнемося, бо треба жить сім’ї.
А їм нас нищить помагають холуї.

Народ, як рана. Знищений у прах.
Куркуль новітній бродить по полях.
Лікарні, школи, клуби втратило село,
Зникають села ­ ніби й не було.

Куркульська морда підло веселиться,
Бо хто посміє з ними зараз биться?
Через тарифи все панам віддай,
А сам хоч ляж та й тихо помирай.

Лише співай „Не вмерла Україна”,
Хоч з неї залишилась лиш руїна.



четвер, 8 вересня 2016 р.

Володимир Гончаренко БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Володимир Гончаренко

БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ


Я ненавиджу багачів орду.

Несуть вони неправду і біду.

На півдорозі, може, пропаду.

Та у прислужники до них я  не піду.



Нам не потрібна їхня маєта,

Примарна біля грошей суєта.

Нечесність і продажність, і злоба,

За кусень ласий вічна боротьба.



Вони нас ненавидять на Землі,

Хоч ми життя земного ковалі.

З душі у них не вичерпать багно:

Вони – не люди, знаєм це давно.



Вони – не люди. Звірі – ці круті.

Хоч наші душі й справді золоті,

Та як нам їх позбутися в житті,

Як з ними наші сходяться путі?



Земля одна. Гіркий у нас кусок.

Та звірі ці останній вип’ють сок.

Розділять все на цій святій Землі,

Хоч ми на ній одвічні ковалі.



І знову з ними вічна боротьба.

Що з того толку, що кричать: „Ганьба!”

Що з того толку, як не маєм права,

Бо в їх липких руках уся держава.



Щоб видовбать із їхніх душ підлоту,

До Бога я пішов би на роботу.

Я б їхні душі швидко переплавив,

Й на праведні шляхи наставив.



Чи дорого це коштує Богам?

Про це дізнатись важко буде нам.

Бо Вищі там чаклують кожну мить,

Нам все життя доводиться ж терпіть.



Нам все життя доводиться чекать,

І бачити цю ненасину, підлу рать.

Де ви, найсправедливіші Боги,

Коли ж відкриєте нам щастя береги?



Володимир Гончаренко БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Володимир Гончаренко

БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ


Я ненавиджу багачів орду.

Несуть вони неправду і біду.

На півдорозі, може, пропаду.

Та у прислужники до них я  не піду.



Нам не потрібна їхня маєта,

Примарна біля грошей суєта.

Нечесність і продажність, і злоба,

За кусень ласий вічна боротьба.



Вони нас ненавидять на Землі,

Хоч ми життя земного ковалі.

З душі у них не вичерпать багно:

Вони – не люди, знаєм це давно.



Вони – не люди. Звірі – ці круті.

Хоч наші душі й справді золоті,

Та як нам їх позбутися в житті,

Як з ними наші сходяться путі?



Земля одна. Гіркий у нас кусок.

Та звірі ці останній вип’ють сок.

Розділять все на цій святій Землі,

Хоч ми на ній одвічні ковалі.



І знову з ними вічна боротьба.

Що з того толку, що кричать: „Ганьба!”

Що з того толку, як не маєм права,

Бо в їх липких руках уся держава.



Щоб видовбать із їхніх душ підлоту,

До Бога я пішов би на роботу.

Я б їхні душі швидко переплавив,

Й на праведні шляхи наставив.



Чи дорого це коштує Богам?

Про це дізнатись важко буде нам.

Бо Вищі там чаклують кожну мить,

Нам все життя доводиться ж терпіть.



Нам все життя доводиться чекать,

І бачити цю ненасину, підлу рать.

Де ви, найсправедливіші Боги,

Коли ж відкриєте нам щастя береги?



пʼятниця, 2 вересня 2016 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ХАЙ СКАЖУТЬ ЛЮДИ, ЩО РОБИТИ НАМ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ХАЙ СКАЖУТЬ ЛЮДИ, ЩО РОБИТИ НАМ

БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ


Я ненавиджу багачів орду.

Несуть вони неправду і біду.

На півдорозі, може, пропаду.

Та у прислужники до них я  не піду.



Нам не потрібна їхня маєта,

Примарна біля грошей суєта.

Нечесність і продажність, і злоба,

За кусень ласий вічна боротьба.



Вони нас ненавидять на Землі,

Хоч ми життя земного ковалі.

З душі у них не вичерпать багно:

Вони – не люди, знаєм це давно.



Вони – не люди. Звірі – ці круті.

Хоч наші душі й справді золоті,

Та як нам їх позбутися в житті,

Як з ними наші сходяться путі?



Земля одна. Гіркий у нас кусок.

Та звірі ці останній вип’ють сок.

Розділять все на цій святій Землі,

Хоч ми на ній одвічні ковалі.



І знову з ними вічна боротьба.

Що з того толку, що кричать: „Ганьба!”

Що з того толку, як не маєм права,

Бо в їх липких руках уся держава.



Щоб видовбать із їхніх душ підлоту,

До Бога я пішов би на роботу.

Я б їхні душі швидко переплавив,

Й на праведні шляхи  наставив.



Чи дорого це коштує Богам?

Про це дізнатись важко буде нам.

Бо  там святі чаклують кожну мить,

Нам все життя доводиться ж терпіть.



Нам все життя доводиться чекать,

І бачити цю ненаситну, підлу рать.

Де ви, найсправедливіші Боги,

Коли ж відкриєте нам щастя береги?



Володимир ГОНЧАРЕНКО МОЇ ДУМКИ, ЯКІ НЕ ПОТРЕБУЮТЬ ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
МОЇ ДУМКИ, ЯКІ НЕ ПОТРЕБУЮТЬ ЗАПЕРЕЧЕНЬ

НАЙБІЛЬШЕ

Найтямущіша жінка – не найкраща вродою.
Найбідніший – це обділений розумом.
Найбільша втрата – це втрата часу.
Найбільша заслуга – знайти вірного друга.
Найбільша неволя – це рабська покора.
Найбільша помилка – не знати своєї мови.
Найбільша сила в світі – терпіння.
Найбільше багатство – здоров’я.
Найдорожчі батьки для сироти.
Найбільше полум’я – кохання.
Найбільше щастя в житті – здоров’я.
Найбільше щастя той має, хто про рідну землю дбає.
Найбільший гріх – гроші, якщо вони не служать добру.
Найбільший гріх вводити Бога в оману, замість того, щоб творити йому шану.
Найбільший гріх розпоряджатися грішми не за призначенням.
Найбільший гріх священик має, коли перед Богом лукавить.
Найбільший злочин – свій народ зрадити.
Найбільші вороги народу – зрадники.
Найбільша мука – це втрата совісті.
Найбільшу цигарку крутять з чужого тютюну.
Найкращі друзі у чумака – воли.
Найвища віра – це віра в справедливість.
Найбільша мужність – стати вище свого гніву і любити чесну людину.
Найвища школа –життя.
Найвищий і найсправедливіший суд – це суд совісті.
Найгiрше те, що життя минає.
Найгірша мати хоче найкращих дітей.
Найгірша хвороба – занепадати духом.
Найголосніше хвалять людину, коли вона вже померла.
Найде весілля сорочку.
Найдеться й на тура шкура.
Найдеться купець і на дірявий гаманець.
Найдеш муки на свої руки.
Найдовша хвороба – житгя прожите без пуття.
Найдорожча материна пісня.
Найдорожча честь.
Найдорожчий клад, як в родині лад.
Найкоротший шлях – у слова.
Найкоротший шлях до Бога через добре серце.
Найкраща дівка, що заміж пішла.
Найкраща звичка – чесність.
Найкраща птиця – ковбаса.
Найкраща риба на столі.
Найкраща спілка – чоловік і жінка.
Найкраще в роботі слово: „Готово!”.
Найкраще весілля; коли за стіл запрошують.
Найкраще загрібати жар чужими руками.
Найкраще попові та котові.
Найкращий розумний друг – це книжка.
Найкращий рай – це рідний край.
Найкращий шматок лізе у попівський роток.
Найгрізніший генерал – мороз.
Наймають до телят, а роби, що велять.
Найменша пташка бажає мати своє гніздечко.
Найменше діло – говорити що на ум збреде.
Найми – не рай Божий.
Найми – не рай, на поле чухрай.
Найми добра не принесуть, а й останню силу відберуть.
Найми золоті, та лишилася свитка драна.
Найми наймами, а колгосп – рідна тітка.
Найми нас не веселять, та потрібно про сухарі для дітей дбать.
Найми останні сили забирають.
Найми щастя не добавлять, а ще й заберуть.
Найми, що хомут: усю силу й здоров’я перетруть.
Наймиліша країна – рідна Батьківщина.
Найродючіша нива не родить, коли біля неї господар не ходить.
Найрозумніший той, хто себе за розумного має.
Найсмачніша їжа на дні казанка.
Найсмачніший хліб од своїх мозолів.
Найсолодше в світі – сон.
Найти друга, за якого можна померти, – легко, а такого, щоб за тебе помер, – важко.
Найцінніше в дорозі – знання.
Найшла коса на камінь: коса не втне, а камінь не подається.
Найшла сокиру під лавкою.
Найшло, як на воду тінь.
Найшов – не радій, загубивши – не плач.
Найшов шапку на кілочку.
Найяскравіше сонце після дощу.
Накажи вас Боже, хлібом та сіллю.
Наказав довго жити.
Наказав мене Бог– з таким чоловіком.
Наказав на вербі груш.
Наказав три мішки гречаної вовни.
Наказав, аж з коробку буде.
Наказав, що й на срібнім дереві золоті груші родять.

середа, 31 серпня 2016 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ЧИТАЙ, ЧИТАЧУ, БО Я ЗАПЛАЧУ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ЧИТАЙ, ЧИТАЧУ, БО Я ЗАПЛАЧУ!

 

ДУХОВНА ЦІННІСТЬ ТВОРЧОСТІ  Т.Г. ШЕВЧЕНКА

4453
Тарас Григорович Шевченко прийшов у світову літературу від землі простого кріпака-хлібороба і виріс з тієї зернини справді революційний колос, убивчий для панів-злочинців, які стали катами свого народу. Який приніс світло прекрасного і живого, мудрого і величного. Він мудрий, як і сама земля, що породила генія.
4454
Люди всього світу вчаться у Т. Г.Шевченка любити рідний народ, рідний край до самозречення, до самозабуття. І ніяким ворогам не здолати цієї закоханості. Він вічно душею і серцем жив з Україною і залишиться навіки жити у  пам’яті справжніх патріотів української землі
4455
Хто посягає на спадщину Т. Г. Шевченка, той посягає на волю і мудрість українського народу.
4456
Т. Г. Шевченко одним з перших своїм могутнім словом правди розірвав ланцюги рабства. Його мудре титанічне слово стало тією всеохоплюючою хвилею, яка руйнувала казарми кріпацтва, і зупинити якої вже ніяка сила не могла.
4457
Немає місця націоналізму там, де є велике прагнення до визволення всіх народів від рабства.
4458
Геній Т. Г. Шевченка важко переоцінити. Його титанічна робота, його жадоба волі була наскільки великою, що потрясла підвалини тисячолітнього рабства. Він – геній мук, страждань, лихоліть. Вийдеш на Тарасову гору і, здається, що його серце стугонить у глибинних надрах рідної землі, що сама  земля дихає його покликом, його духом. І небо, і земля, і Дніпро, здається, прийшли вклонитися так передчасно померлому сину. Ні! Він не помер. Він вічно живе ось тут, на цих просторах, на цьому обширі, що тягнеться вдалечінь і захоплює в свої обійми всі континенти, всі материки, де тільки можуть поселятися діти планети – скромні, працелюбні трударі, плоть від плоті яких він – широко люблячий син, і мудрий батько, і легендарний прадід.
4459
Геній Т. Г. Шевченка величний, бо він безкомпромісний, чесний, справедливий. Він не шукав вигоди, як деякі з поетів–аристократів. Він був і залишається на віки генієм волі, генієм правди, генієм доброти.
4460
У кого на руках були хоч коли–небудь кайдани, у кого в душі і серці ятрилися рани від несправедливості і сваволі, хто страждав і вболівав за рідний народ, той сприймає і нині в поневоленому світі, як свої, мрії, болі і поривання титана думки, пророка свого часу Тараса Григоровича Шевченка. І це піднімає його славу над світом, значно вище того монумента, який могутньо здіймається на Тарасовій Горі.
4461
До Тараса ідуть різними шляхами, але найбільшою гордістю кожного українця, всіх, кому не байдужа культура України, хто не позбавлений здорового глузду розуміти непереборне прагнення кожного народу до волі, тільки той іде до вершини української слави на Тарасову гору з чистою совістю, з душевною щедрістю, з глибоким розумінням і несе геніальному сину українського народу щиру шанобу, вдячність і повагу.
4462
Ніякі літературні аристократи не можуть зрівнятися з генієм Т. Г. Шевченка. І будь-яке порівняння було б блюзнірством і неповагою до народного генія. Тарас Григорович громадсько–політичну освіту здобував на жорстоких уроках життя, де нагайка була  незаперечним доказом глибинного безправ’я, і чорною гадиною, яка випивала з надзвичайною жадобою всі соки душі і серця. І тільки дякуючи титанічним зусиллям Шевченкового генія трудящий люд зміг побачити свою велич, свою красу і славу, виборовши її в жовтні 1917 року. Більше такого капіталісти не допустять.
4463
Не лише ті обставини, що Т. Г. Шевченко був тісно і кровно пов’язаний з простим людом, а й те інтелектуальне оточення, плюс незвичайні здібності і пристрасні патріотичні почуття, і та огида до всього потворно принизливого, рабського і дурного, возвеличують його  у світі правди і краси.
4464
Т. Г. Шевченко відноситься до славної плеяди революціонерів-демократів найпередовіших філософських спрямувань, найпрогресивніших борців. І про що б  він не писав, в усьому відсвічуються революційні вогні боротьби поневоленого народу проти своїх гнобителів, проти будь-якого рабства і приниження.
4465
„Не дуріте, брати мої, найменшого брата”. – Є над чим задуматися. У кожному рядку Шевченкової поезії і яскравий ліризм, і щира правда, і надзвичайна філософська глибина, – і в усьому відсвічується  геніальність великого народу, з якого він родом і якому присвятив увесь свій багатющий талант до останку.
4466
Творчість Т. Г. Шевченка набагато глибша за своєю філософічністю, за своєю поетичністю, ніж про це говорять  сьогодні дослідники його духовної спадщини. Це невичерпне духовне багатство, з глибиною якого може зрівнятися лише в усьому своєму обсязі народна творчість. Його поезія ввібрала не тільки муки і страждання, а всі прагнення трудового народу до революційного оновлення. Народні мрії, пройшовши через його геніальний розум, стали пророцтвом віку.
4467
Ідеї Шевченка випереджали час і на ціле століття наперед пророкували майбутнє. В цьому незаперечна цінність його творів і велич його слави.
4468
Ми часто порівнюємо художні цінності творів Шевченка, Пушкіна, Міцкевича, Беранже, але не беремо при цьому до уваги ідейну випереджальну в часі значимість творчості Великого Кобзаря. Він займає в розумінні соціально–політичних питань  найреволюційніше крило. І через призму свого світлого розуму заглядає в далеке майбутнє, сприяє прозрінню народних мас значно сильніше, ніж навіть  найкращі пропагандисти прогресивних ідей.
4469
Культ особи, культ вождя виникає у тих рабських поневолених народів, в яких низьке усвідомлення почуття власної гідності, власних здібностей, власної величі. Для яких цар, король, вождь символізує образ земного всемогутнього і всевласного божка, який вправі розпоряджатися долями мільйонів, відбирати в них життя.  Т. Г. Шевченко перший з перших всією силою народного генія кинув в обличчя цьому ходульному божкові всю ненависть народу, весь народний гнів, все народне презирство. І ми, українці, горді з того, що такий виклик зробив саме український поет. Бо український народ, пригнічений і задавлений царизмом, становив на берегах Дніпра-Славути найвільнодумнішу націю, загартовану у тисячолітній боротьбі проти найрізноманітніших, як зовнішніх, так і внутрішніх ворогів.
4470
Шевченків „Кобзар” чарував мільйони людей, бо він дихав тією чистою непідробною правдою, яка лежала на поверхні, бачена всіма, але якої ніхто до нього з такою пристрастю революціонера-борця не міг і не посмів виказати.
4471
Всі зарубіжні критики, як би високо не цінили творчість Т. Г. Шевченка, вони завжди будуть недооцінювати вплив і значення його творчості, бо вони не були і не могли бути свідками того величезного впливу творів Кобзаря на формування громадської думки, суспільно-політичних поглядів і зростання самосвідомості в Україні.

4472
Скільки ще невігластва, заздрощів, підлоти! Наш геніальний земляк Т. Г. Шевченко і не таке терпів: його смолили і варили у самодержавно-казарменному бюрократично-лакейському казані підлоти і зла, давили феодально–кріпосницькими ланцюгами рабства, його цькували і принижували за його селянське, а тим більше українське походження, а він вижив, щоб з гордо піднятою головою прогриміти над світом своїм вічно  невмирущим: “Караюсь, мучусь, але не каюсь!” А скільки ще буде тай буде на нашому  довгому шляху. І якщо звертати на них увагу, то й жити не варто, а не те, що говорити і дбати про хоч якийсь розквіт культури рідного нам народу.
4473
Я вірю: наш народ житиме вічно. А це найвища моя віра, ради якої варто жити, працювати і терпіти всі наруги  але не приниження. Щоб лише володіти українською мовою, потрібно постійно працювати над собою, щоб викристалізувати свій лексикон, щоб очищати себе від різких наносів. А хто ж буде цього прагнути? Оті пігмеї, які набивають кишені? Оті варвари, які дбають лише про власну  вигоду?
4474
Я теж скажу своє палке слово про Великого Кобзаря, бо він був першим найбільшим інтернаціоналістом і поборником волі, він був першим найпалкішим пропагандистом народних ідей. Ти з нами жив, Тарасе, й будеш вічно жити!
4475
Не меркне та слава, яка  здобута в боях за справедливість, за народ, за його волю. Ця місія справді велика, як і великою є та людина, яка сповідує ці принципи.
4476
Ми талантом своїм, своїми знаннями і досвідом повинні доповнювати попередників.  Ми вчилися в них боротися за краще майбутнє і мусимо передати свої надбання наступним поколінням – це наше першочергове завдання. Без нашого досвіду буде важко нашим спадкоємцям долати нові сходинки до вершини людського благополуччя.
4477
Дитина надає перевагу тому, хто з нею грається, а не тому, хто віддає всі свої сили, знання й здоров’я на її виховання. І капіталісти використали цю психологію для розбещеності мас, прикриваючи свої моральні злочини під маскою гри в демократію.
!

Володимир ГОНЧАРЕНКО ВІЧНА ДОРОГА ДО НАРОДУ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ВІЧНА ДОРОГА ДО НАРОДУ

209

Не вдалось нам нажити багато добра.
Наша пісня для молоді надто стара.
Наші діти розумні – це є наше щастя,
Як калина є символ сільського двора.

210

Побажаємо щастя так років до ста,
Наша мамо, й подружко, моя золота.
Не сумуй, що так швидко проходять літа,
Хай здоров’я до тебе міцне завіта.

211

Хоч повені  життя багато що  зітруть,
Та в радості наповнюєм  бокали.
Лиш  книга вічна. Килимами  путь
Їй  мудреці добротно вистеляли.

212

Зло й неправда на світі панують давно.
Мільярдери ж народ опустили на дно.
Вони вбили все добре і чесне в людині,
Нам лишивши розпусту, хвороби й лайно.





213

Заніміють поля, опустіють гаї,
І зима завітає у рідні краї.
Відлетять журавлі на краєчок землі,
Та не кинем ми гнізда батьківські свої.

214

Я люблю рідне небо, як сонячний птах.
До Вкраїни  любов’ю земною пропах.
Тут волошки, як краплі з джерельних криниць
І калина, як дівчина в зрілих літах.

215

Я люблю рідне небо у синіх очах.
Смак калини у тебе на ніжних устах.
Жить без рідного краю з дитинства не можу,
Без пшениці, що родить на наших полях.

216

Краще рідного краю не знаю країв,
Золотавого жита із рідних полів.
Я рубіни калини не можу зміняти
На рубіни з корони із царських голів.