Володимир ГОНЧАРЕНКО
В
ПАМ’ЯТЬ ПРО МАТІР
Померла мати, вмерли всі слова.
Не говоріть, бо нічого сказати.
Померла мати – плачуть вікна хати
І сивіє від суму голова.
Для чого всі слова, для чого всі діла?
Немає матері. Як стало пусто в світі.
Померло все, стоять в зажурі діти.
Померла мати, а вона ж жила.
Садочок цвів, а вже його нема,
І соловейко у вишник ховався,
Він з матір’ю в житті нащебетався,
Тепер навіщо всі оті слова?
Померла мати. Я ж її любив.
Та хто ж їх не любив, тих матерів убогих,
Вони ж єдині найсвятіші в Бога,
Та хто крім Бога їх і захистив?
Де та стежина, що вела до хати?
Корова, що поїла молоком.
Те все було, коли була в нас мати.
Немає матері, лиш стежка за селом.
Немає матері. Лиш пустота німа.
І оступає душу темрява одвічна.
Я знаю, що і ми, і матері не вічні.
Та як змиритися, що матері нема?!