субота, 27 червня 2015 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ДЕ Є ТАКА ЛЮБОВ, ЩОБ СЕРЦЕ РІВНО БИЛОСЬ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ДЕ Є ТАКА ЛЮБОВ, ЩОБ СЕРЦЕ РІВНО БИЛОСЬ



ВОДА – ЦЕ ОСНОВА ЖИТТЯ ЛЮДИНИ


Вода в житті людини відіграє основоположну роль. А тому люди селилися найчастіше поблизу річок та озер. За свої життєдайні властивості вода входила і до назв поселень.
В ХVII столітті в Шполянському районі виникло село Водяне, як козацьке укріплення. Назва поселення говорить про те, що воно засноване на місці, де води тут було вдосталь.
Село Водяники Звенигородського району, відоме з першої половини ХVIII ст., було багате ставками, водяними млинами. Від того, що село знаходилося над річкою та ставками, отримало і назву – Водяники.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ЛЮБІТЬ СВІЙ РІДНИЙ КРАЙ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ЛЮБІТЬ СВІЙ РІДНИЙ КРАЙ



ЧЕРВОНОХИЖЕНЦІ – село Чорнобаївського району. Після реформи 1861 року частина людей почала відходити із сіл на нові наділи, відруби, та утворювати хутори.
Старожили села розповідають, що тут   першими поселенцями було дві сім’ї з села Хижинців Лисянського району. Вони спочатку й називали своє поселення також Хиженцями, але через певний час добавили до нього прикметник „краснй” і почало село називатися Красні Хиженці. А в часи ураїнізації цю назву села переклали із „червоні” (в значенні гарні) і почало село називатися Червоні Хиженці, а після Великої Жовтневої соціалістичної революції обидва слова поєдналися і утворилася нова назва села Червонохиженці.

Володимир ГОНЧАРЕНКО Я НА КРАЮ ЗЕМЛІ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
Я НА КРАЮ ЗЕМЛІ




ЧЕРВОНИЙ КУТ – селище Христинівського району. Перші поселенці тут з’явилися в третій чверті 19 століття  після реформи 1861 року. Багато сімей почали переселятися на відруби., тобто на ті наділи, які їм припали після розподілу і викупу частини панських земель. Утворився хутір. Прекрасний куточок – так називали новозабудоване поселення. У 20-х роках минулого століття під час українського ренесансу назва українізувалася і вже за радянського часу цей куток почали називати офіційно „Червоний Кут”.

ЧЕРВОНОГІРКА – село Чорнобаївського району. Засноване село в середині 19 століття. На початку заснування цього поселення, на цій місцевості навесні зацвітало багато червоних квітів і гірка ставала червоною. Ці квіти були гарними медоносами, а тому тут ставили свої пасіки бджолярі.
Тож, коли хтось збирався весною вивозити пасіку, він говорив: „Повезу бджілок на красну гірку”. З часом тут почали селитися люди. Спочатку забудувався один пасічник, потім інші люди будувалися навколо. Так утворився хутір, а потім і село, яке називалося Красною гіркою, що в перекладі українською мовою почало називатися як Червоногірка.

Володимир ГОНЧАРЕНКО МЕНЕ ЛЮБИВ НАРОД

Володимир ГОНЧАРЕНКО
МЕНЕ ЛЮБИВ НАРОД



ЧЕРВОНИЙ КУТ – село Жашківського району. Розташоване на березі річки Гірського Тікичу, за 24 км на південний схід від районного центру та залізничної станції Жашків і автотраси Київ-Одеса.
Село відоме з 18 століття. 1896 року  в урочищі Березиному збудовано  цукровий завод, навколо якого виросло робітниче селище, що одержало назву Березине.
Нині жителі села займаються вирощенням зернових і технічних культур та м’ясо-молочним тваринництвом. Назву виводять від місця розташування – поблизу села річка робить гарний вигин, який місцеві жителі називають річковий кут.
Від того, що цей „кут” прекрасний, гарне місце його й називали „красний” кут, мальовничий куточок. В українській мові часто слово „красний”, в розумінні гарний, перекладають як червоний.
В 20-і роки минулого століття, коли почалося відродження  української мови, Красний (тобто „гарний”) Кут переклали як Червоний Кут. З того часу село й носить ймення Червоний Кут. З 1977 року об’єдналося з с. Заячківка.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ТАКА МОЯ ЛЮБОВ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ТАКА МОЯ ЛЮБОВ



ЧЕРВОНИЙ БРІД – селище Катеринопільського району. Розташоване неподалік р. Великої Висі, притоки р. Синюхи, за 30 км від районного центру та за 35 від залізничної станції Звенигородка.
Село забудоване у 18 столітті. Заснували його козаки Корсунського полку Жадан Гриценко та  Яхно Кисейко. Вони обзавелися сім’ями, господарством, пасіками. А навесні знову йшли до козацького війська.
Місцевий житель Омелян Сомик розповідає, що за переказами, козаки ці любили взимку ходити на полювання. Мали гарних мисливських собак. В цих місцях тоді було дуже багато  дичини. Особливо вовків, лисиць, борсуків, зайців.
Поодинці ходити на полювання було небезпечно. Але один з мисливців села, ризикнув піти на  полювання сам. Недовго він і бродив лісом. Натрапив на вовчу зграю. З переляку вибрався на дерево. Почав стріляти у вовків. Почули цю стрілянину сільські мисливці і швиденько пішли на виручку товаришеві.
Влучними пострілами  розігнали вони   вовчу зграю. Убитих звірів потягли мисливці додому. Тільки залишився кривавий, червоний  слід на снігу, де переходили річку мисливці. Так що брід, кудою тягли мислиці вовків, зачервонів від крові. З того часу люди почали називати той брід Червоним Бродом, а від нього назва перейшла і на селище. І стала ця назва доброю наукою для мисливців і як зарубка, як пам’ять про ту страшну і неприємну подію, яка могла обернутися трагедією для легковажної і безпечної людини, яка нехтує простими правилами обачності. Є й інше пояснення, що назва пішла від слова червоний в значенні гарний брід.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ЗАЛЮБЛЕНИЙ В СВІЙ КРАЙ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ЗАЛЮБЛЕНИЙ В СВІЙ КРАЙ





Володимир Гончаренко

Володимир ГОНЧАРЕНКО ПРИЙШЛА ПОРА ЛЮБИТЬ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ПРИЙШЛА ПОРА ЛЮБИТЬ





ЧЕРВОНЕ – селище Корсунь-Шевченківського району. Засноване на початку 18 століття. Люди вибирали для поселення   гарні місця. Таким привабливим місцем і став цей райський куточок, де й розташувалося  село. Ось за що люди його назвали спочатку „красним”, тобто гарним, а потім отримало український варіант і стало  Червоним.

Нічого не лишилося на світі,
Як пожаліть запроданців своїх.
І червоніть за них, і серцем мліти,
Аж доки не спокутуємо гріх.
Володимир Гончаренко
Поблизу села виявлено поселення доби бронзи, скіфського періоду, черняхівської культури, поселення часів Київської Русі.

четвер, 25 червня 2015 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКОПОРА ПРИЙТИ НА БІЙ, БИКІВ БАГАТО ЩЕ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ПОРА ПРИЙТИ НА БІЙ,    БИКІВ БАГАТО ЩЕ





ЧЕРВОНИЙ КУТ – селище Христинівського району. Перші поселенці тут з’явилися в третій чверті 19 століття  після реформи 1861 року. Багато сімей почали переселятися на відруби., тобто на ті наділи, які їм припали після розподілу і викупу частини панських земель. Утворився хутір. Прекрасний куточок – так називали новозабудоване поселення. У 20-х роках минулого століття під час українського ренесансу назва українізувалася і вже за радянського часу цей куток почали називати офіційно „Червоний Кут”.


Володимир ГОНЧАРЕНКО
КОМУ НЕ ПОВЕЗЛО, ДАРЕМНО ТРАТИТЬ ЧАС



ЧЕРВОНИЙ КУТ – село Жашківського району. Розташоване на березі річки Гірського Тікичу, за 24 км на південний схід від районного центру та залізничної станції Жашків і автотраси Київ-Одеса.
Село відоме з 18 століття. 1896 року  в урочищі Березиному збудовано  цукровий завод, навколо якого виросло робітниче селище, що одержало назву Березине.
Нині жителі села займаються вирощенням зернових і технічних культур та м’ясо-молочним тваринництвом. Назву виводять від місця розташування – поблизу села річка робить гарний вигин, який місцеві жителі називають річковий кут.
Від того, що цей „кут” прекрасний, гарне місце його й називали „красний” кут, мальовничий куточок. В українській мові часто слово „красний”, в розумінні гарний, перекладають як червоний.
В 20-і роки минулого століття, коли почалося відродження  української мови, Красний (тобто „гарний”) Кут переклали як Червоний Кут. З того часу село й носить ймення Червоний Кут. З 1977 року об’єдналося з с. Заячківка.

Володимир ГОНЧАРЕНКО СОБІ СПЛІТАЄМО ОДВІЧНО МИ ВІНКИ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
СОБІ СПЛІТАЄМО ОДВІЧНО МИ ВІНКИ

ЧЕРВОНИЙ БРІД – селище Катеринопільського району. Розташоване неподалік р. Великої Висі, притоки р. Синюхи, за 30 км від районного центру та за 35 від залізничної станції Звенигородка.
Село забудоване у 18 столітті. Заснували його козаки Корсунського полку Жадан Гриценко та  Яхно Кисейко. Вони обзавелися сім’ями, господарством, пасіками. А навесні знову йшли до козацького війська.
Місцевий житель Омелян Сомик розповідає, що за переказами, козаки ці любили взимку ходити на полювання. Мали гарних мисливських собак. В цих місцях тоді було дуже багато  дичини. Особливо вовків, лисиць, борсуків, зайців.
Поодинці ходити на полювання було небезпечно. Але один з мисливців села, ризикнув піти на  полювання сам. Недовго він і бродив лісом. Натрапив на вовчу зграю. З переляку вибрався на дерево. Почав стріляти у вовків. Почули цю стрілянину сільські мисливці і швиденько пішли на виручку товаришеві.
Влучними пострілами  розігнали вони   вовчу зграю. Убитих звірів потягли мисливці додому. Тільки залишився кривавий, червоний  слід на снігу, де переходили річку мисливці. Так що брід, кудою тягли мислиці вовків, зачервонів від крові. З того часу люди почали називати той брід Червоним Бродом, а від нього назва перейшла і на селище. І стала ця назва доброю наукою для мисливців і як зарубка, як пам’ять про ту страшну і неприємну подію, яка могла обернутися трагедією для легковажної і безпечної людини, яка нехтує простими правилами обачності. Є й інше пояснення, що назва пішла від слова червоний в значенні гарний брід.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ТО ГОРЕ, НЕ БІДА, ДЕ ПРАВДУ БЮТЬ І РВУТЬ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ТО ГОРЕ, НЕ БІДА, ДЕ ПРАВДУ БЮТЬ І РВУТЬ




Володимир Гончаренко

Володимир ГОНЧАРЕНКО КОРИТИСЯ НЕ СМІЙ НЕЩАСНИМ ГЛИТАЯМ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
КОРИТИСЯ НЕ СМІЙ НЕЩАСНИМ ГЛИТАЯМ




Володимир ГОНЧАРЕНКО ТАКА ЦІНА ЖИТТЮ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ТАКА ЦІНА ЖИТТЮ



ЧЕРВОНЕ – селище Корсунь-Шевченківського району. Засноване на початку 18 століття. Люди вибирали для поселення   гарні місця. Таким привабливим місцем і став цей райський куточок, де й розташувалося  село. Ось за що люди його назвали спочатку „красним”, тобто гарним, а потім отримало український варіант і стало  Червоним.

Нічого не лишилося на світі,
Як пожаліть запроданців своїх.
І червоніть за них, і серцем мліти,
Аж доки не спокутуємо гріх.
Володимир Гончаренко
Поблизу села виявлено поселення доби бронзи, скіфського періоду, черняхівської культури, поселення часів Київської Русі.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ЛЮБИ СВІЙ КРАЙ, ДОБРО ТВОРИ ДЛЯ МАС, ДОКИ В ТВОЇЙ ДУШІ ВОГОНЬ ЩЕ НЕ ПОГАС

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ЛЮБИ СВІЙ КРАЙ, ДОБРО ТВОРИ ДЛЯ МАС,
ДОКИ В ТВОЇЙ ДУШІ ВОГОНЬ ЩЕ НЕ ПОГАС




неділя, 21 червня 2015 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО СПІШІТЬ НА СВІТІ ЖИТЬ,ЖИТТЯ ТАКЕ КОРОТКЕ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
 СПІШІТЬ НА СВІТІ ЖИТЬ,
ЖИТТЯ ТАКЕ КОРОТКЕ!



ЄРКИ – селище міського типу Катеринопільського району. Розташоване в пониззі річки Шполки, яка впадає в Гнилий Тікич, за 7 км від районного центру. Селище відоме з першої чверті 18 століття. Стара назва Ярки – від характеру рельєфу в цій місцевості.
Селище лежить на ярах. Єрки – це видозміна слова ярки. Інше тлумачення назви походить від тюркського слова „ярик”, що означає „глибока ущелина, крізь яку протікає вода”. На думку деяких з них Єрки – від власного імені Ярема, Ярко.
Є й така думка стосовно походження назви селища – від архаїчної форми слова єрки, що означає невелику річкову протоку, старицю. Дослівно: „місцевість багата ярками” або  „місцевість  порізана ярками, ярами”. Єркам понад 500 років. На старому кладовищі лежать надмогильні плити. На одній з них чітко викарбувано 1529 рік поховання, що стверджує, що вже до цього тут існувало село. Навколо нього долини, яри. Звідси, певне, пішла й перша назва села Ярки, що з часом трансформувалося у Єрки.

Володимир ГОНЧАРЕНКО КОГО Я ЗАПИШУ У ЧОРНИЙ СПИСОК ДНЯ?

Володимир ГОНЧАРЕНКО
КОГО Я ЗАПИШУ У ЧОРНИЙ СПИСОК ДНЯ?



Назва села Єрки Катеринопільського району відома з першої чверті XVIII ст. Його стара назва Ярки, яка походить від слова „яр”. Саме на ярах і виникло це поселення. З часом воно трансформувалося в Єрки.

Володимир ГОНЧАРЕНКО НЕ МОЖУ Я ЗБАГНУТЬ, КУДИ ТЕЧЕ ЖИТТЯ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
НЕ МОЖУ Я ЗБАГНУТЬ, КУДИ ТЕЧЕ ЖИТТЯ!



ДЕ СТЕП ТА ДОЛИНА, ТАМ ЖИВЕ ЦІЛА РОДИНА


На Правобережній Черкащині досить поширеним явищем нашого рельєфу є яри і балки. Чимало їх перейшло і в топоніміку. Наприклад, село Глибочок Тальнівського району лежить в глибокій улоговині. Від слова глибоко і назва його – Глибочок.

Володимир ГОНЧАРЕНКО НЕ МОЖУ Я ЗБАГНУТЬ, У ЧОМУ СУТЬ ЖИТТЯ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
НЕ МОЖУ Я ЗБАГНУТЬ, У ЧОМУ СУТЬ ЖИТТЯ!



РУДКА – село Маньківського району. Заселення осади відносять до середини 18 століття. Рудка – це іржаве багно, болото. Саме від того, що поселення розташувалося біля такого багна, в якому поверхнева вода ніби береться іржою, утворює іржаву, руду від того воду, або як її ще називають „рудкою” і село назвали – Рудкою.



Володимир ГОНЧАРЕНКО НЕ ЗНАЮ, ЩО ТЕЧЕ: ЖИТТЯ ЧИ МИ В ЖИТТІ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
НЕ ЗНАЮ, ЩО ТЕЧЕ: ЖИТТЯ ЧИ МИ В ЖИТТІ!



ТЕКУЧА – село Уманського району.
Розташоване на берегах  річки Ятрані та її притоки Текучої, за 25 км на південний схід від районного центру і залізничної станції Умань, за 10 км від автошляху Київ - Одеса. Село відоме з першої половини 18 століття. На території та поблизу  села  виявлено залишки  9 поселень, з низ 3 - трипільської культури, 2 – доби бронзи і  4 – черняхівської культури. Назва поселення виводиться від гідроніма – річки Текучої. За швидкоплиність течії в цьому місці.

Володимир ГОНЧАРЕНКО НАДІЙТЕСЬ НА ЛЮДЕЙ, У НИХ ВАШЕ ЖИТТЯ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
НАДІЙТЕСЬ НА ЛЮДЕЙ, У НИХ ВАШЕ ЖИТТЯ!



ПОТОКИ село Катеринопільського району.
Ще називалося Мацевичова. Розташоване на правому березі річки Великої Висі, притоки річки Синюхи (басейн Південного Бугу), за 27 км від районного центру.
Перша згадка про село в документах належить до середини 18 століття. Л. Похилевич виводить походження назви Потоки від слова „потік” у формі множини – Потоки.
Перша назва – Мацевичове (від прізвища) вказує на означення місцевості, в даному випадку урочища Мацевичове, де з часом розташувався хутір під такою ж назвою, а далі й село, яке змінило свою назву на Потоки.

пʼятниця, 19 червня 2015 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ТВОРЮ ДОБРО, А ЗНАЧИТЬ Я ЖИВУ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ТВОРЮ ДОБРО, А ЗНАЧИТЬ Я ЖИВУ



ЗОЛОТОНОШКА – річка, гідронім староруський. Річка Золотоношка, або вірніше та заболочена долина, якою вона колись текла, розпочинається за околицею Бирлівки, прямує до сіл Первомайщина, Золотоношка, Криштопівка, звертає до Драбова, підходить до городів у Михайлівці, Павлівщині, милує очі трудівників Великого Хутора.
Далі ж річка звивистою стрічкою поспішає землями Золотоніського району до Дніпра, давши „золоту” назву місту Золотоноша.
Та звідки ж ця назва? Питання не зовсім вивчене. Є кілька легенд, що побутують серед краєзнавців.
За однією з них – від золотого дна. Інша, що сюди, у місто над Дніпром звозили золото людей з навколишніх сіл. Але де взялося б у бідних селян золото? Це ще непросте питання.
Вірогідніше, що податки, які збирали багачі, тутешні князі перепродували і купляли за нього золото, що потім переправлялося до Польщі та інших столиць пришельців-варварів.
За іншою версією – золото втопили татари, тікаючи від переслідувань руських воїнів.
Ще за однією легендою – золото в цих  важкодоступних місцях і надто в заплаві річки Золотоношки ховали запорозькі козаки після вдалих походів. Золотоноша – назва, якою користувався Боплан і яку він заніс на свою карту.
Назва річки виникла, мабуть, ще за часів Київської Русі. У древніх літописах згадується „істоноша”: татарове же в том часе повергоша  копя своя і побегоша за реку Вожю, а наші за імі, бючі іхь, секучі і колючі, і убіваша іхь множество, а і наш в реце істонаша (ПСРЛ. Т. 15. вип.. 1 столбеці 134-136).
Можна зробити висновок, що в річці не золото втонуло, а зло в образі татар тонаша, тобто втонуло „зло” (татари). Це могло трапитися і 992 року і 1060 року. Та якби там не було, але від „золотих” подій нам залишилася лише назва річки Золотоношка та ім’я славного нашого міста - Золотоноші.

Володимир ГОНЧАРЕНКО НЕ В ЗОЛОТІ ДОБРО, ДОБРО В ТВОЄМУ СЕРЦІ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
НЕ В ЗОЛОТІ ДОБРО, ДОБРО В ТВОЄМУ СЕРЦІ


ЗОЛОТОНОШКА – село Драбівського району. Розташоване на річці Золотоношці за 10 км від райцентру, за 21 км від залізничної станції Драбово-Барятинська.
Золотоношка вперше згадується у документах за 1576 рік.  Назва виводиться від однойменної річки Золотоноша - лівому допливі Дніпра. Уперше назва річки з суфіксом –к з’явилася у 1622 році. На той час відносять і заснування осади з однойменною назвою – Золотоношка.
Існує й інша версія, що саме  на цьому місці козаки ховали свої скарби, і зокрема багато золота після походів на татарські і турецькі володіння. Назви з коренем „золото” були улюбленими у наших предків.
Ці назви зародилися значно раніше, ніж була створена Золота орда. Очевидно, гідронім Золотоношка існував в часи Київської Русі, бо в літописі за 1101 рік описані події, пов’язані з річкою Золотчею. Назви з  „золотим” коренем є одними з найчисельніших у порівнянні з іншими.
Переселенці з наших країв рознесли цю назву по всьому Радянському Союзі. Є село Золотоноша в Башкирії, с. Золотоноша в Ново-Казахстанській, сс. Золотоноша і Новозолотоношка в Читинській областях.
1922 року тут створено комуну „Труд-Молот”. У роки суцільної колективізації її реорганізовано в колгосп. На околицях Золотоношки знайдено речі трипільської культури та часів Київської Русі.

Володимир ГОНЧАРЕНКО СПІШІТЬ ДОБРО ТВОРИТЬ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
СПІШІТЬ ДОБРО ТВОРИТЬ


ЗОЛОТОНОША – місто обласного підпорядкування. Розташоване на річці Золотоношці (ліва притока Дніпра), на залізничній лінії Москва - Одеса та на перехресті  шосейних асфальтованих шляхів Київ-Кременчук і Черкаси-Київ. Відстань до Черкас – 30 км.
На території та на околицях Золотоноші знайдено кам’яні знаряддя праці доби  бронзи, могильники зарубинецької та поселення черняхівської культури, а також городище періоду Київської Русі.
Перша письмова згадка про місто датується 1576 роком в заповіті князя  Б. Корецького. В документах 1616 року Золотоноша згадується як місто, обнесене валом, у якому щотижня відбувалися торги і щороку ярмарки. У 20-х роках  17-го століття входила до складу маєтностей князя І. Вишневецького.
Розповідають, що в той час тут був укріплений замок, де князь збирав податки і перетворював їх у золото. Звідси золоті монети відправлялися водою на правий берег в городок Мошну (Мошни).
Достовірнішим є те, що місто одержало назву, яка походить від однойменної річки, яка колись мала чисту прозору воду і піщане дно, що на сонці вигравало, як золото. Здавалося, що вода виблискує золотом. Ця назва викликала  ряд „золотих легенд”. За першою, у річці затоплено татарські човни з золотом.
Назву перенесено з річки на місто. І почало воно зватися Золотоношею. Піщане дно Золотоношки сяє, мов золото від домішки слюди золотавої барви.
А ще до цього місто мало ймення Глинщина, від прізвища князя В. Глинського. За М. О. Максимовичем – Золотоноша була пунктом збирання податків  князя І. Вишневецького, що їх сюди приносили переважно золотом. Звідси й назва міста – Золотоноша.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ЗОЛОТО НАШИХ ПОСЕЛЕНЬ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ЗОЛОТО НАШИХ ПОСЕЛЕНЬ



ЗОЛОТО НАШИХ ПОСЕЛЕНЬ


Місто Золотоноша та село Золотоношка Драбівського району вперше згадуються в історичних документах за 1576 рік. Обидва населені пункти розташовані на р. Золотоношці, від якої і походить їхні назви.
Сама ж річка дістала свою назву від піщаних наносів на дні, що виблискують наче золото (це домішки слюди і колчедану). Піщані наноси на дні, виблискуючи, рухаються за течією і здається, що річка несе золото. Хоча існують й інші версії, зокрема легенди походження назви міста і річки.
Так, за однією із них у річці затоплені татарські кораблі із золотом і це воно виблискує на дні.
За другою, Золотоноша була збірним пунктом збирання податків Князя І.Вишневецького, що їх сюди приносили переважно золотом.
За третьою, поблизу с. Золотоношка козаки ховали свої скарби, зокрема багато золота, після вдалих походів на татарські і турецькі володіння.

неділя, 14 червня 2015 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО НЕ ЗАЗДРІТЬ КРАДІЯМ, ВОНИ ДО СМЕРТІ ЙДУТЬ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
НЕ ЗАЗДРІТЬ КРАДІЯМ,
 ВОНИ ДО СМЕРТІ ЙДУТЬ



ВЕЛИКИЙ РЖАВЕЦЬсело Канівського району.
Мало кілька назв – Ржавець, Повстин (нині Полствин). Розташоване на річці Росаві, за 16 км від райцентру, за 25 від залізничної станції Таганча. В історичних документах село вперше згадується у 15 столітті. А точніше близько 1455 року, коли Київський князь Олелько Володимирович пожалував „це місто в полі на Росаві” своєму вірному слузі Олехну Сохновичу.  Із смертю  останнього чоловічого представника  цього роду, володіння Олехновичів були поділені між двома сестрами – 1498 рік. Великий Ржавець дістався Орині Сеньковій Суданській (Архів Пісоченський, стор. 400-401).
Назва походить від червонувато-бурого забарвлення води в річці поблизу села, а тому й селу дали назву від цієї, схожої на ржавчину, води – Великий Ржавець або просто Ржавець. У першій половині 19 століття у Великому Ржавці відкрився філіал таганчанської мануфактури. Де окрім фарбування готового сукна (повсті), доводили його до високої кондиції. Ще й заготовляли вовну, чесали її та готували пряжу. Отже, переважна  більшість мешканців села займалася виробництвом сукна. Від слова „повсть” пішла друга назва села Полствин.
Тривалий час назви Великий Ржавець і  Полствин вживалися паралельно. У роки Великої Вітчизняної війни в селі діяла підпільна група на чолі з учителем місцевої школи С. П. Хорольським. У липні 1943 року група влилася до партизанського загону  К. К. Солодченка. За героїзм і мужність, виявлені на фронтах війни 222 жителі села нагороджені орденами і медалями, у тому числі 12 за участь у партизанському русі. У Великому Ржавці, нині Полствині виявлено поселення трипільської культури та городище часів Київської Русі.


Володимир ГОНЧАРЕНКОЛЮБІТЬ СВІЙ КРАЙ, ЯК МАТІР ЛЮБЛЯТЬ ДІТИ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ЛЮБІТЬ СВІЙ КРАЙ, ЯК МАТІР ЛЮБЛЯТЬ ДІТИ




МАЛИЙ РЖАВЕЦЬ – село Канівського району.
Розташоване неподалік річки Росави. „Ржавець” – це іржава річка, іржаве болото. Справді в деяких місцях на берегах Росави біля с. Малого Ржавця помітні нальоти ржавчини. Слово „малий” додавали, щоб розрізнити це село, менше за розмірами, від його  тезки Великого Ржавця (на правому березі). Згодом вирішили позбавитися паралелізму в цих назвах перейменуванням  Великого Ржавця у Полствин.

субота, 13 червня 2015 р.

Володимир Гончаренко Любов до батьківського дому вічна

Володимир Гончаренко
Любов до батьківського дому вічна



КОРИТНЯ – село Монастирищенського району.
Розташоване  за 18 км  на північний захід від районного центру та 10 км  від залізничної станції Монастирище. Поблизу села протікає річка Гірський Тікич. А тому назву села виводять від слова „корито”, яке часто вживається у значенні  „русло річки”.
Село утворилося з хуторів наприкінці 18 століття. Спочатку воно називалося Коритнянськими хуторами.
В роки Великої Вітчизняної війни в Коритні діяли  підпільна група, очолювана П. П. Янишевським та підпільна комсомольська організація під керівництвом М. П. Прудиуса.
За досягнення у праці 58 трудівників села відзначено орденами і медалями. Телятниці П. Ф. Лазаренко присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Уродженцем  села є український поет  З. В. Гончарук .



Володимир ГОНЧАРЕНКО Твій рідний край у кожнім слові

Володимир ГОНЧАРЕНКО
Твій рідний край у кожнім слові



КОНЕЛЬСЬКІ ХУТОРИ – Жашківського району.
Розташовані на берегах річки Конелки. Поселення відомі з другої половини 17 століття, як окремі одноосібні господарства, які виникали на вільних землях на обох берегах річки Конелки і утворили хутори. Назва – від місця розташування хуторів – поблизу річки Конелки. Звідси й Конельські хутори.
Поблизу річки Гірський Тікич розташоване і село Коритня Монастирищенського району. А тому назву села виводять від слова „корито”, яке часто вживається у значенні „русло річки”. Село утворилося з хуторів наприкінці XVIII ст. і спочатку називалося Коритнянські Хутори.