Володимир ГОНЧАРЕНКО ГЕТЬ НІКЧЕМ ВІД ВЛАДНОГО КОРИТА!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ГЕТЬ НІКЧЕМ ВІД ВЛАДНОГО КОРИТА!

ВОЛОДИМИР ГОНЧАРЕНКО ЖИВИ СВОЇМ ЖИТТЯМ, А ЗА НАРОД БОРИСЯ!

ВОЛОДИМИР ГОНЧАРЕНКО
ЖИВИ СВОЇМ ЖИТТЯМ, А ЗА НАРОД БОРИСЯ!

ЧЕРПОВОДИ – село, що на Уманщині розташоване на березі річки Ятрань і відоме з ХVII ст. Воно двічі змінювало свою назву. Спочатку поселення звалося Бджілів, потім Мазурівка і з 1762 р. – Черповоди.

Стосовно цієї назви існують дві легенди. За першою: що місцевість запримітили чумаки. Щоб зупинитися на ночівлю, нагодувати і напоїти волів, вони звертали з шляху до річки і черпали тут воду. Друга легенда розповідає про бій гайдамаків з польськими жовнірами, після якого знесилені месники відійшли до річки, де довго напували коней і мили шаблі, черпаючи воду.

З водою пов’язана і назва села Шукайвода Христинівського району. Село лежить на підвищеній місцевості. І від того, що поруч не було повноводих річок, а доводилося шукати, де копати колодязь аби добути воду, то від цього шукання води і село назвали Шукайвода.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ВІДДАЙ СВОЄ ЖИТТЯ, КОЛИ НАРОД СТРАЖДАЄ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ВІДДАЙ СВОЄ ЖИТТЯ, КОЛИ НАРОД СТРАЖДАЄ!

ОДАЙ – село Жашківського району. Село відоме з 19 століття. Назва села походить від  індоєвропейської назви „уд”, що означає вода. Вода мала у давнину виняткове значення для людей, як, власне, і природна перешкода - Гірський Тікич.

Існує кілька тлумачень походження назви села. Найімовірніше, що вона походить  все -таки від індоєвропейського слова „уд” на означення – вода. Це відображено і в назві річки Удай, правій притоці Сули.

Виводять назву і від  назви рослини „одолень”, що означає „біле латаття”. Вказують на те, що в тутешніх водоймах було багато латаття білого (одаю). Від нього, мовляв, і назва пішла.

Володимир ГОНЧАРЕНКО СОВІСТІ НЕ КУПИШ, ВОНА У СЕРЦІ ЗРІЄ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
СОВІСТІ НЕ КУПИШ, ВОНА У СЕРЦІ ЗРІЄ!

НЕМОРОЖ – село Звенигородського району. Розташоване на правому березі річки Гнилого Тікича, за 5 км від районного центру та за 24 км від залізничної станції Звенигородка. Перша згадка про село належить до початку 18 століття. Його назва походить від місцевої річки Неморозь, яка не замерзає навіть при дуже сильних морозах. Звідси й назва річки  Неморозь, тобто така, що ніколи не замерзає,  якими б не були сильними морози. На північній околиці села виявлено велику групу курганів скіфського часу.

З початку ХІХ століття на Жашківщині відоме село Одай. Його назва виводять від індоєвропейського „уд”, що означає вода. Це знайшло своє відображення і в назві річки Удай, правій притоці Сули.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ЛЮБІТЬ СВОЄ СЕЛО, БО ЦЕ КРАПЛИНА СЕРЦЯ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ЛЮБІТЬ СВОЄ СЕЛО, БО ЦЕ КРАПЛИНА СЕРЦЯ!

ДОБРОВОДИ – село Уманського району. Розташоване на обох берегах річки Ревухи (притоки Ятрані), на автошляху Умань-Черкаси, за 18 км на схід від районного центру та залізничної станції Умань. Село відоме з 17 століття. Походження назви села говорить само за себе.  Воно утворене від злиття двох слів – добра вода. Дійсно, в цій місцевості, де розташувалося село, вода дуже добра на смак.

На території села виявлено залишки 2 поселень трипільської, 2 – доби бронзи та 5 – черняхівської культур.

Властивість води не замерзати лягла в основу назви села Неморож Звенигородського району, яке відоме з початку ХVIII ст. Місцева річка Неморозь, біля якої розташувалося село, не замерзає навіть при сильних морозах. Звідси й назва села – Неморож. Неморож –розташоване на правому березі річки Гнилого Тікича, за 5 км від районного центру та за 24 км від залізничної станції Звенигородка.

Перша згадка про село належить до початку 18 століття. Його назва походить від місцевої річки Неморозь, яка не замерзає навіть при дуже сильних морозах. Звідси й назва річки  Неморозь, тобто така, що ніколи не замерзає,  якими б не були сильними морози. На північній околиці села виявлено велику групу курганів скіфського часу.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ЖИТТЯ - НЕ ДИМ, А ЧЕСТЬ І СОВІСТЬ ЛЮДИНИ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ЖИТТЯ - НЕ ДИМ, А ЧЕСТЬ І СОВІСТЬ ЛЮДИНИ!

ВОДЯНИКИ – село Звенигородського району. Розташоване за 17 км від районного центру та  залізничної станції Звенигородка. Тут було багато ставків, водяних млинів. Це підтверджують назви багатьох гребель. Вважають що саме тому почало називатися так і село.

Час заснування відносять на першу половину 18 століття.

У роки Великої Вітчизняної війни на захист Батьківщини з села пішло 360 чоловік, 173  з них загинуло, 71 нагороджено орденами і медалями. 1957 року в Водяниках споруджено два пам’ятники воїнам-визволителям і односельцям, що загинули в боротьбі з фашистськими загарбниками. На території села  виявлено залишки поселення черняхівської культури.

На обох берегах річки Ревухи, що є притокою Ятрані, розкинулося село Доброводи Уманського району. Воно відоме з XVIII ст. Назва села говорить сама за себе. В цій місцевості, де розташувалося село, вода дуже добра – тому й село, в якому водиться добра вода, назвали Доброводи.

Володимир ГОНЧАРЕНКО НЕ ЗРАДЖУЙТЕ СВОЇМ ДУМКАМ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
НЕ ЗРАДЖУЙТЕ СВОЇМ ДУМКАМ!

ВОДЯНЕ – село Шполянського району. Розташоване за 14 км на південний схід від районного центру і залізничної станції Шпола.

Водяне засноване в першій половині 17 століття. В низині між розлогими пагорбами  протікає струмок. Люди загатили його греблями, утворилося кілька великих ставків.

В селі стало багато води. Звідси й назва села – Водяне. Отой струмок та родючі землі й привабили сюди перших поселенців, що оселилися тут понад триста років тому.

Про село Водяне побутують і такі розповіді. На схід  від с. Кавунівки на місці нинішнього с. Водяного розташовувалося  козацьке поселення „Червоний городок”, в якому жили козацькі сім’ї і займалися землеробством. В пониззі „Червоного городка” вирощене збіжжя козачки молотили на спільних токах. Від цього і нині це урочище називають „Бабські токи”.

Щодо назви городка „Червоний”, то найімовірніше, що воно походить від кольору хат-мазанок, які козачки мазали червоною глиною. Білою глиною в той час не мазали.

На південному сході „Бабських токів”  містилися два військових козацьких укріплення, нині ці місця  називаються „Макітерка” та „Косогір”.

Це були прекрасні природні укріплення. З півдня і з заходу вони були обкопані глибоким  ровом. В укріпленні стояли гармати, а навкруги укріплення – „вовчі ями”, на дні яких стояли забиті гострі кілки.

Підступи до цих козацьких військових таборів охороняла варта. Ці козацькі укріплення в цілому і утворили нинішнє село Водяне. Село розташоване на найвищому місці. Поблизу нинішнього магазину „Ромашка” були козацькі житла, майстерні для ремонту та виготовлення зброї.

Дослідження вказують, що в цій місцевості була підземна річка. Річка затоплювала береги, знищувала вирощений урожай, руйнувала греблі водойм, які будували тоді поселенці. Від великої кількості води предки й назвали це місце „водяним”, а від цього пішла й назва поселення - Водяне. Між Водяним і Кримками містився козацький замок, в якому трималася велика залога, зберігалося багато різних цінностей та озброєння.

Від слова „замок” нині урочище, що знаходиться між Водяною і Кримками називається „Замчище”. Але існує й інша думка, щодо замчища, що це місце, замикається  тобто закінчується глибокий яр. З глибини замчища бере початок кримчанська річка. На південь від села Водяного проходив  торговий шлях Звенигородка-Миргород. По ньому безперервно перевозили товари. На цьому шляху на відстані одного кілометра стояли трактири та постоялий двір. Від слова „трактир” і зараз це урочище називають „Трактировим”.

Колись у Водяному на Кавунівській дільниці височіла восьмиметрова сторожова могила. З неї козацькі сторожові дозори оглядали  навколишню місцевість на відстані 30 км і подавали сигнали про наближення ворога. Близько трьох століть вдячне було навколишнє населення цій своєрідній споруді за те, що вона служила орієнтиром на місцевості  під час далеких подорожей.

Ця могила, як з’ясувалося тепер, знаходилася на найвищому місці у Черкаській області. Вона була вищою від м. Шполи на 104 м. Жаль, що вона не збереглася до наших днів.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ВОДА - ЦЕ ОСНОВА ЖИТТЯ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ВОДА - ЦЕ ОСНОВА ЖИТТЯ!

ВОДА – ЦЕ ОСНОВА ЖИТТЯ ЛЮДИНИ

Вода в житті людини відіграє основоположну роль. А тому люди селилися найчастіше поблизу річок та озер. За свої життєдайні властивості вода входила і до назв поселень.

В ХVII столітті в Шполянському районі виникло село Водяне, як козацьке укріплення. Назва поселення говорить про те, що воно засноване на місці, де води тут було вдосталь.

Село Водяники Звенигородського району, відоме з першої половини ХVIII ст., було багате ставками, водяними млинами. Від того, що село знаходилося над річкою та ставками, отримало і назву – Водяники.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ВОДА ЩЕ НЕ БІДА!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ВОДА ЩЕ НЕ БІДА!

ЧЕРВОНОХИЖЕНЦІ – село Чорнобаївського району. Після реформи 1861 року частина людей почала відходити із сіл на нові наділи, відруби, та утворювати хутори.

Старожили села розповідають, що тут   першими поселенцями було дві сім’ї з села Хижинців Лисянського району. Вони спочатку й називали своє поселення також Хиженцями, але через певний час добавили до нього прикметник „краснй” і почало село називатися Красні Хиженці. А в часи ураїнізації цю назву села переклали із „червоні” (в значенні гарні) і почало село називатися Червоні Хиженці, а після Великої Жовтневої соціалістичної революції обидва слова поєдналися і утворилася нова назва села Червонохиженці.

Володимир ГОНЧАРЕНКО УЧІТЬСЯ У ЛЮДЕЙ І ПРАЦЮВАТЬ, І ЖИТЬ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
УЧІТЬСЯ У ЛЮДЕЙ І ПРАЦЮВАТЬ, І ЖИТЬ!

ЧЕРВОНОГІРКА – село Чорнобаївського району. Засноване село в середині 19 століття. На початку заснування цього поселення, на цій місцевості навесні зацвітало багато червоних квітів і гірка ставала червоною. Ці квіти були гарними медоносами, а тому тут ставили свої пасіки бджолярі.

Тож, коли хтось збирався весною вивозити пасіку, він говорив: „Повезу бджілок на красну гірку”. З часом тут почали селитися люди. Спочатку забудувався один пасічник, потім інші люди будувалися навколо. Так утворився хутір, а потім і село, яке називалося Красною гіркою, що в перекладі українською мовою почало називатися як Червоногірка.

Володимир ГОНЧАРЕНКО Я НЕ ЧЕРВОНІЮ ЗА СВОЇХ ЛЮДЕЙ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
Я НЕ ЧЕРВОНІЮ ЗА СВОЇХ ЛЮДЕЙ!

ЧЕРВОНИЙ КУТ – село Жашківського району. Розташоване на березі річки Гірського Тікичу, за 24 км на південний схід від районного центру та залізничної станції Жашків і автотраси Київ-Одеса.

Село відоме з 18 століття. 1896 року  в урочищі Березиному збудовано  цукровий завод, навколо якого виросло робітниче селище, що одержало назву Березине.

Нині жителі села займаються вирощенням зернових і технічних культур та м’ясо-молочним тваринництвом. Назву виводять від місця розташування – поблизу села річка робить гарний вигин, який місцеві жителі називають річковий кут.

Від того, що цей „кут” прекрасний, гарне місце його й називали „красний” кут, мальовничий куточок. В українській мові часто слово „красний”, в розумінні гарний, перекладають як червоний.

В 20-і роки минулого століття, коли почалося відродження  української мови, Красний (тобто „гарний”) Кут переклали як Червоний Кут. З того часу село й носить ймення Червоний Кут. З 1977 року об’єдналося з с. Заячківка.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ЧЕРВОНІ НАЙМЕНУВАННЯ ПОСЕЛЕНЬ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ЧЕРВОНІ НАЙМЕНУВАННЯ ПОСЕЛЕНЬ

ЧЕРВОНЕ – селище Смілянського району. Засноване у 19 столітті. Розташоване поблизу річки Гнилий Ташлик. Червоний колір наш народ полюбляє, бо це яскравий, виразний, пломінкий, гарячий  колір. Тож і назви своїм поселенням часто дає „червоні”, гарні.

Палає серце,

Червоніє совість

За зраду тих,

Хто виміняв собі

Життя веселе

І душі святковість,

Що інші здобували в боротьбі.

ЧЕРВОНЕ – село Тальнівського району. Час заснування відносять на середину 19 століття. Неподалік від річки Гірський Тікич.

Назва села засвідчує те, що народ наш з могутньою своєю душею із споконвічною закоханістю в рідну природу, шукає утаємничену красу там, де живе, і  розташовує свої поселення у мальовничих місцях, де і дихати легко, і співати ніжно і трепетно, так, щоб дух захоплювало. І місця ті обожнює, називає їх прекрасними іменами.

При цьому фіксує на карті своєї історії, на карті свого буття імена справжніх героїв і подвижників, тих, хто вкладали свій розум і фізичну працю, щоб розквітав рідний край, щоб множилася краса наших золотих нив, щоб села були гарними і величавими.

І назви ці іноді дивовижні, утаємничені, в яких ховається принада нашої української душі, нашої мудрості. І кожен українець хоче приголубити кожну квітку, кожну стежину, поруч з якою виріс і не раз поколов свої ноги об життєві колючки. Але він ніколи не скаржився на свою долю, на свою участь у цьому житті. Для нього рідна земля була найсвятіша, найпрекрасніша – гарна, красна, червона. Ось чому червоніють на нашій карті такі села, яким і є наше село – Червоне.

У червоному платті,

Мов мак на долоні,

Намагається долю

Свою наздогнать.

А назустріч літа,

Як ошпарені коні,

Із майбутнього прудко

До неї біжать.

Володимир Гончаренко

ЧЕРВОНИЙ БРІД – селище Катеринопільського району. Розташоване неподалік р. Великої Висі, притоки р. Синюхи, за 30 км від районного центру та за 35 від залізничної станції Звенигородка.

Село забудоване у 18 столітті. Заснували його козаки Корсунського полку Жадан Гриценко та  Яхно Кисейко. Вони обзавелися сім’ями, господарством, пасіками. А навесні знову йшли до козацького війська.

Місцевий житель Омелян Сомик розповідає, що за переказами, козаки ці любили взимку ходити на полювання. Мали гарних мисливських собак. В цих місцях тоді було дуже багато  дичини. Особливо вовків, лисиць, борсуків, зайців.

Поодинці ходити на полювання було небезпечно. Але один з мисливців села, ризикнув піти на  полювання сам. Недовго він і бродив лісом. Натрапив на вовчу зграю. З переляку вибрався на дерево. Почав стріляти у вовків. Почули цю стрілянину сільські мисливці і швиденько пішли на виручку товаришеві.

Влучними пострілами  розігнали вони   вовчу зграю. Убитих звірів потягли мисливці додому. Тільки залишився кривавий, червоний  слід на снігу, де переходили річку мисливці. Так що брід, кудою тягли мислиці вовків, зачервонів від крові. З того часу люди почали називати той брід Червоним Бродом, а від нього назва перейшла і на селище. І стала ця назва доброю наукою для мисливців і як зарубка, як пам’ять про ту страшну і неприємну подію, яка могла обернутися трагедією для легковажної і безпечної людини, яка нехтує простими правилами обачності. Є й інше пояснення, що назва пішла від слова червоний в значенні гарний брід.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ЛЮБЛЮ ЧЕРКАЩИНУ Я СЕРЦЕМ І ДУШЕЮ, І БУДУ ВІЧНО ЖИТЬ , ЯК ТА ВОЛОШКА, З НЕЮ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ЛЮБЛЮ ЧЕРКАЩИНУ Я СЕРЦЕМ І ДУШЕЮ,
І БУДУ ВІЧНО ЖИТЬ , ЯК ТА ВОЛОШКА, З НЕЮ!

ЧЕРВОНЕ – селище Смілянського району. Засноване у 19 столітті. Розташоване поблизу річки Гнилий Ташлик. Червоний колір наш народ полюбляє, бо це яскравий, виразний, пломінкий, гарячий  колір. Тож і назви своїм поселенням часто дає „червоні”, гарні.

Палає серце,

Червоніє совість

За зраду тих,

Хто виміняв собі

Життя веселе

І душі святковість,

Що інші здобували в боротьбі.

ЧЕРВОНЕ – село Тальнівського району. Час заснування відносять на середину 19 століття. Неподалік від річки Гірський Тікич.

Назва села засвідчує те, що народ наш з могутньою своєю душею із споконвічною закоханістю в рідну природу, шукає утаємничену красу там, де живе, і  розташовує свої поселення у мальовничих місцях, де і дихати легко, і співати ніжно і трепетно, так, щоб дух захоплювало. І місця ті обожнює, називає їх прекрасними іменами.

При цьому фіксує на карті своєї історії, на карті свого буття імена справжніх героїв і подвижників, тих, хто вкладали свій розум і фізичну працю, щоб розквітав рідний край, щоб множилася краса наших золотих нив, щоб села були гарними і величавими.

І назви ці іноді дивовижні, утаємничені, в яких ховається принада нашої української душі, нашої мудрості. І кожен українець хоче приголубити кожну квітку, кожну стежину, поруч з якою виріс і не раз поколов свої ноги об життєві колючки. Але він ніколи не скаржився на свою долю, на свою участь у цьому житті. Для нього рідна земля була найсвятіша, найпрекрасніша – гарна, красна, червона. Ось чому червоніють на нашій карті такі села, яким і є наше село – Червоне.

У червоному платті,

Мов мак на долоні,

Намагається долю

Свою наздогнать.

А назустріч літа,

Як ошпарені коні,

Із майбутнього прудко

До неї біжать.

Володимир Гончаренко

Володимир ГОНЧАРЕНКО ЛЮБІТЬ ВІТЧИЗУ, СЕРЦЕМ ВСІМ ЛЮБІТЬ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ЛЮБІТЬ ВІТЧИЗУ, СЕРЦЕМ ВСІМ ЛЮБІТЬ!
 

ДЕ СТЕП ТА ДОЛИНА, ТАМ ЖИВЕ ЦІЛА РОДИНА

На Правобережній Черкащині досить поширеним явищем нашого рельєфу є яри і балки. Чимало їх перейшло і в топоніміку. Наприклад, село Глибочок Тальнівського району лежить в глибокій улоговині. Від слова глибоко і назва його – Глибочок.

Назва села Єрки Катеринопільського району відома з першої чверті XVIII ст. Його стара назва Ярки, яка походить від слова „яр”. Саме на ярах і виникло це поселення. З часом воно трансформувалося в Єрки.

ЄРКИ – селище міського типу Катеринопільського району. Розташоване в пониззі річки Шполки, яка впадає в Гнилий Тікич, за 7 км від районного центру. Селище відоме з першої чверті 18 століття. Стара назва Ярки – від характеру рельєфу в цій місцевості.

Селище лежить на ярах. Єрки – це видозміна слова ярки. Інше тлумачення назви походить від тюркського слова „ярик”, що означає „глибока ущелина, крізь яку протікає вода”. На думку деяких з них Єрки – від власного імені Ярема, Ярко.

Є й така думка стосовно походження назви селища – від архаїчної форми слова єрки, що означає невелику річкову протоку, старицю. Дослівно: „місцевість багата ярками” або  „місцевість  порізана ярками, ярами”. Єркам понад 500 років. На старому кладовищі лежать надмогильні плити. На одній з них чітко викарбувано 1529 рік поховання, що стверджує, що вже до цього тут існувало село. Навколо нього долини, яри. Звідси, певне, пішла й перша назва села Ярки, що з часом трансформувалося у Єрки.

На Городищині з XVIII ст. існувало село Теплий Яр. Нині воно приєднане до с. Валява. Назва вказує, що люди оселилися в теплому, затишному яру.

На ярах виникло і село Яри Христинівсього району.

Селище Ярки Золотоніського району вперше згадується з другої половини XIX ст. і свою назву отримало від однойменного урочища.