Володимир ГОНЧАРЕНКО ТРИМАЙТЕСЯ, ХТО ДУХОМ ЩЕ НЕ ВПАВ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ТРИМАЙТЕСЯ, ХТО ДУХОМ ЩЕ НЕ ВПАВ!

БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Я ненавиджу багачів орду.

Несуть вони неправду і біду.

На півдорозі, може, пропаду.

Та у прислужники до них я  не піду.

Нам не потрібна їхня маєта,

Примарна біля грошей суєта.

Нечесність і продажність, і злоба,

За кусень ласий вічна боротьба.

Вони нас ненавидять на Землі,

Хоч ми життя земного ковалі.

З душі у них не вичерпать багно:

Вони – не люди, знаєм це давно.

Вони – не люди. Звірі – ці круті.

Хоч наші душі й справді золоті,

Та як нам їх позбутися в житті,

Як з ними наші сходяться путі?

Земля одна. Та гірко жити знов,

Бо звірі ці останню п’ють з нас кров.

І ділять все на цій святій Землі,

Хоч ми на ній одвічні ковалі.

І знову з ними вічна боротьба.

Що з того толку, що кричать: „Ганьба!”

Що з того толку, як не маєм права,

Бо в їх липких руках уся держава.

Щоб видовбать із їхніх душ підлоту,

До Бога я пішов би на роботу.

Я б їхні душі швидко переплавив,

Й на праведні шляхи наставив.

Чи дорого це коштує Богам?

Про це дізнатись важко буде нам.

Бо Вищі там чаклують кожну мить,

Нам все життя доводиться ж терпіть.

Нам все життя доводиться чекать,

І бачити цю ненасину, підлу рать.

Де ж ви, найсправедливіші Боги,

Коли ж відкриєте нам щастя береги?

Нема землі, яка б нас берегла,

Яка б нам щастя й радість принесла.

Ми ж гнемося, бо треба жить сім’ї.

А їм нас нищить помагають холуї.

Народ, як рана. Знищений у прах.

Куркуль новітній бродить по полях.

Лікарні, школи, клуби втратило село,

Зникають села ­ ніби й не було.

Куркульська морда підло веселиться,

Бо хто посміє з ними зараз биться?

Через тарифи все панам віддай,

А сам хоч ляж та й тихо помирай.

Лише співай „Не вмерла Україна”,

Хоч з неї залишилась лиш руїна.

Володимир Гончаренко БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Володимир Гончаренко

БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Я ненавиджу багачів орду.

Несуть вони неправду і біду.

На півдорозі, може, пропаду.

Та у прислужники до них я  не піду.

Нам не потрібна їхня маєта,

Примарна біля грошей суєта.

Нечесність і продажність, і злоба,

За кусень ласий вічна боротьба.

Вони нас ненавидять на Землі,

Хоч ми життя земного ковалі.

З душі у них не вичерпать багно:

Вони – не люди, знаєм це давно.

Вони – не люди. Звірі – ці круті.

Хоч наші душі й справді золоті,

Та як нам їх позбутися в житті,

Як з ними наші сходяться путі?

Земля одна. Гіркий у нас кусок.

Та звірі ці останній вип’ють сок.

Розділять все на цій святій Землі,

Хоч ми на ній одвічні ковалі.

І знову з ними вічна боротьба.

Що з того толку, що кричать: „Ганьба!”

Що з того толку, як не маєм права,

Бо в їх липких руках уся держава.

Щоб видовбать із їхніх душ підлоту,

До Бога я пішов би на роботу.

Я б їхні душі швидко переплавив,

Й на праведні шляхи наставив.

Чи дорого це коштує Богам?

Про це дізнатись важко буде нам.

Бо Вищі там чаклують кожну мить,

Нам все життя доводиться ж терпіть.

Нам все життя доводиться чекать,

І бачити цю ненасину, підлу рать.

Де ви, найсправедливіші Боги,

Коли ж відкриєте нам щастя береги?

Володимир Гончаренко БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Володимир Гончаренко

БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Я ненавиджу багачів орду.

Несуть вони неправду і біду.

На півдорозі, може, пропаду.

Та у прислужники до них я  не піду.

Нам не потрібна їхня маєта,

Примарна біля грошей суєта.

Нечесність і продажність, і злоба,

За кусень ласий вічна боротьба.

Вони нас ненавидять на Землі,

Хоч ми життя земного ковалі.

З душі у них не вичерпать багно:

Вони – не люди, знаєм це давно.

Вони – не люди. Звірі – ці круті.

Хоч наші душі й справді золоті,

Та як нам їх позбутися в житті,

Як з ними наші сходяться путі?

Земля одна. Гіркий у нас кусок.

Та звірі ці останній вип’ють сок.

Розділять все на цій святій Землі,

Хоч ми на ній одвічні ковалі.

І знову з ними вічна боротьба.

Що з того толку, що кричать: „Ганьба!”

Що з того толку, як не маєм права,

Бо в їх липких руках уся держава.

Щоб видовбать із їхніх душ підлоту,

До Бога я пішов би на роботу.

Я б їхні душі швидко переплавив,

Й на праведні шляхи наставив.

Чи дорого це коштує Богам?

Про це дізнатись важко буде нам.

Бо Вищі там чаклують кожну мить,

Нам все життя доводиться ж терпіть.

Нам все життя доводиться чекать,

І бачити цю ненасину, підлу рать.

Де ви, найсправедливіші Боги,

Коли ж відкриєте нам щастя береги?

Володимир ГОНЧАРЕНКО ХАЙ СКАЖУТЬ ЛЮДИ, ЩО РОБИТИ НАМ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ХАЙ СКАЖУТЬ ЛЮДИ, ЩО РОБИТИ НАМ

БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Я ненавиджу багачів орду.

Несуть вони неправду і біду.

На півдорозі, може, пропаду.

Та у прислужники до них я  не піду.

Нам не потрібна їхня маєта,

Примарна біля грошей суєта.

Нечесність і продажність, і злоба,

За кусень ласий вічна боротьба.

Вони нас ненавидять на Землі,

Хоч ми життя земного ковалі.

З душі у них не вичерпать багно:

Вони – не люди, знаєм це давно.

Вони – не люди. Звірі – ці круті.

Хоч наші душі й справді золоті,

Та як нам їх позбутися в житті,

Як з ними наші сходяться путі?

Земля одна. Гіркий у нас кусок.

Та звірі ці останній вип’ють сок.

Розділять все на цій святій Землі,

Хоч ми на ній одвічні ковалі.

І знову з ними вічна боротьба.

Що з того толку, що кричать: „Ганьба!”

Що з того толку, як не маєм права,

Бо в їх липких руках уся держава.

Щоб видовбать із їхніх душ підлоту,

До Бога я пішов би на роботу.

Я б їхні душі швидко переплавив,

Й на праведні шляхи  наставив.

Чи дорого це коштує Богам?

Про це дізнатись важко буде нам.

Бо  там святі чаклують кожну мить,

Нам все життя доводиться ж терпіть.

Нам все життя доводиться чекать,

І бачити цю ненаситну, підлу рать.

Де ви, найсправедливіші Боги,

Коли ж відкриєте нам щастя береги?

Володимир ГОНЧАРЕНКО МОЇ ДУМКИ, ЯКІ НЕ ПОТРЕБУЮТЬ ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
МОЇ ДУМКИ, ЯКІ НЕ ПОТРЕБУЮТЬ ЗАПЕРЕЧЕНЬ

НАЙБІЛЬШЕ

Найтямущіша жінка – не найкраща вродою.

Найбідніший – це обділений розумом.

Найбільша втрата – це втрата часу.

Найбільша заслуга – знайти вірного друга.

Найбільша неволя – це рабська покора.

Найбільша помилка – не знати своєї мови.

Найбільша сила в світі – терпіння.

Найбільше багатство – здоров’я.

Найдорожчі батьки для сироти.

Найбільше полум’я – кохання.

Найбільше щастя в житті – здоров’я.

Найбільше щастя той має, хто про рідну землю дбає.

Найбільший гріх – гроші, якщо вони не служать добру.

Найбільший гріх вводити Бога в оману, замість того, щоб творити йому шану.

Найбільший гріх розпоряджатися грішми не за призначенням.

Найбільший гріх священик має, коли перед Богом лукавить.

Найбільший злочин – свій народ зрадити.

Найбільші вороги народу – зрадники.

Найбільша мука – це втрата совісті.

Найбільшу цигарку крутять з чужого тютюну.

Найкращі друзі у чумака – воли.

Найвища віра – це віра в справедливість.

Найбільша мужність – стати вище свого гніву і любити чесну людину.

Найвища школа –життя.

Найвищий і найсправедливіший суд – це суд совісті.

Найгiрше те, що життя минає.

Найгірша мати хоче найкращих дітей.

Найгірша хвороба – занепадати духом.

Найголосніше хвалять людину, коли вона вже померла.

Найде весілля сорочку.

Найдеться й на тура шкура.

Найдеться купець і на дірявий гаманець.

Найдеш муки на свої руки.

Найдовша хвороба – житгя прожите без пуття.

Найдорожча материна пісня.

Найдорожча честь.

Найдорожчий клад, як в родині лад.

Найкоротший шлях – у слова.

Найкоротший шлях до Бога через добре серце.

Найкраща дівка, що заміж пішла.

Найкраща звичка – чесність.

Найкраща птиця – ковбаса.

Найкраща риба на столі.

Найкраща спілка – чоловік і жінка.

Найкраще в роботі слово: „Готово!”.

Найкраще весілля; коли за стіл запрошують.

Найкраще загрібати жар чужими руками.

Найкраще попові та котові.

Найкращий розумний друг – це книжка.

Найкращий рай – це рідний край.

Найкращий шматок лізе у попівський роток.

Найгрізніший генерал – мороз.

Наймають до телят, а роби, що велять.

Найменша пташка бажає мати своє гніздечко.

Найменше діло – говорити що на ум збреде.

Найми – не рай Божий.

Найми – не рай, на поле чухрай.

Найми добра не принесуть, а й останню силу відберуть.

Найми золоті, та лишилася свитка драна.

Найми наймами, а колгосп – рідна тітка.

Найми нас не веселять, та потрібно про сухарі для дітей дбать.

Найми останні сили забирають.

Найми щастя не добавлять, а ще й заберуть.

Найми, що хомут: усю силу й здоров’я перетруть.

Наймиліша країна – рідна Батьківщина.

Найродючіша нива не родить, коли біля неї господар не ходить.

Найрозумніший той, хто себе за розумного має.

Найсмачніша їжа на дні казанка.

Найсмачніший хліб од своїх мозолів.

Найсолодше в світі – сон.

Найти друга, за якого можна померти, – легко, а такого, щоб за тебе помер, – важко.

Найцінніше в дорозі – знання.

Найшла коса на камінь: коса не втне, а камінь не подається.

Найшла сокиру під лавкою.

Найшло, як на воду тінь.

Найшов – не радій, загубивши – не плач.

Найшов шапку на кілочку.

Найяскравіше сонце після дощу.

Накажи вас Боже, хлібом та сіллю.

Наказав довго жити.

Наказав мене Бог– з таким чоловіком.

Наказав на вербі груш.

Наказав три мішки гречаної вовни.

Наказав, аж з коробку буде.

Наказав, що й на срібнім дереві золоті груші родять.