ТРИМАЙТЕСЯ, ХТО ДУХОМ ЩЕ НЕ ВПАВ!
БАГАЧАМ НА
ПАМ’ЯТЬ
Я ненавиджу багачів орду.
Несуть вони неправду і біду.
На півдорозі, може, пропаду.
Та у прислужники до них я не піду.
Нам не потрібна їхня маєта,
Примарна біля грошей суєта.
Нечесність і продажність, і злоба,
За кусень ласий вічна боротьба.
Вони нас ненавидять на Землі,
Хоч ми життя земного ковалі.
З душі у них не вичерпать багно:
Вони – не люди, знаєм це давно.
Вони – не люди. Звірі – ці круті.
Хоч наші душі й справді золоті,
Та як нам їх позбутися в житті,
Як з ними наші сходяться путі?
Земля одна. Та гірко жити знов,
Бо звірі ці останню п’ють з нас кров.
І ділять все на цій святій Землі,
Хоч ми на ній одвічні ковалі.
І знову з ними вічна боротьба.
Що з того толку, що кричать: „Ганьба!”
Що з того толку, як не маєм права,
Бо в їх липких руках уся держава.
Щоб видовбать із їхніх душ підлоту,
До Бога я пішов би на роботу.
Я б їхні душі швидко переплавив,
Й на праведні шляхи наставив.
Чи дорого це коштує Богам?
Про це дізнатись важко буде нам.
Бо Вищі там чаклують кожну мить,
Нам все життя доводиться ж терпіть.
Нам все життя доводиться чекать,
І бачити цю ненасину, підлу рать.
Де ж ви, найсправедливіші Боги,
Коли ж відкриєте нам щастя береги?
Нема
землі, яка б нас берегла,
Яка
б нам щастя й радість принесла.
Ми
ж гнемося, бо треба жить сім’ї.
А
їм нас нищить помагають холуї.
Народ,
як рана. Знищений у прах.
Куркуль
новітній бродить по полях.
Лікарні,
школи, клуби втратило село,
Зникають
села ніби й не було.
Куркульська
морда підло веселиться,
Бо
хто посміє з ними зараз биться?
Через
тарифи все панам віддай,
А
сам хоч ляж та й тихо помирай.
Лише
співай „Не вмерла Україна”,
Хоч
з неї залишилась лиш руїна.
Немає коментарів:
Дописати коментар