Володимир Гончаренко БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Володимир Гончаренко

БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Я ненавиджу багачів орду.

Несуть вони неправду і біду.

На півдорозі, може, пропаду.

Та у прислужники до них я  не піду.

Нам не потрібна їхня маєта,

Примарна біля грошей суєта.

Нечесність і продажність, і злоба,

За кусень ласий вічна боротьба.

Вони нас ненавидять на Землі,

Хоч ми життя земного ковалі.

З душі у них не вичерпать багно:

Вони – не люди, знаєм це давно.

Вони – не люди. Звірі – ці круті.

Хоч наші душі й справді золоті,

Та як нам їх позбутися в житті,

Як з ними наші сходяться путі?

Земля одна. Гіркий у нас кусок.

Та звірі ці останній вип’ють сок.

Розділять все на цій святій Землі,

Хоч ми на ній одвічні ковалі.

І знову з ними вічна боротьба.

Що з того толку, що кричать: „Ганьба!”

Що з того толку, як не маєм права,

Бо в їх липких руках уся держава.

Щоб видовбать із їхніх душ підлоту,

До Бога я пішов би на роботу.

Я б їхні душі швидко переплавив,

Й на праведні шляхи наставив.

Чи дорого це коштує Богам?

Про це дізнатись важко буде нам.

Бо Вищі там чаклують кожну мить,

Нам все життя доводиться ж терпіть.

Нам все життя доводиться чекать,

І бачити цю ненасину, підлу рать.

Де ви, найсправедливіші Боги,

Коли ж відкриєте нам щастя береги?