Володимир ГОНЧАРЕНКО
СПОГАДИ ПРО ВІЙНУ
Війна гриміла грізно, як гроза,
Як град, важка котилася сльоза
З-під вій у матері від горя, від наруг,
Немов пройшовсь по серцю гострий
плуг.
Війна. І батько на війні, й сини,
Тяжкі ночами вам наснились сни
О, матінко моя, страшна пора,
Що не минула жодного двора.
Ішла війна! Криваві рани і руїни,
Палили серце й душу України.
Запроданців нас продавали зграї,
Стріляли в серце, в душу поліцаї.
Забули все: батьків, синів могили,
Щоб вистоять, дай Боже скільки сили,
Щоб ми змогли це пекло пережити
І Україну не занапастити.
Забули все, проїли, розікрали,
За безцінь землю громадську забрали.
Радієте, добралися до влади,
По-своєму громадите громади.
Вам радісно, що помира Вкраїна,
Що вже лежить вона, як та руїна.
А гімн лунає, що вона не вмерла.
Так скоро вмре. Гримлять гарматні жерла.
Вже схід пала і Крим ви продали,
А, може, під майданом пропили?
Гримлять гармати. Йде війна на Сході,
А Він сміється, ніби радий шкоді,
Яку завдав він нашій Україні,
Де ми тепер гарцюєм на руїні.
Де на майдані скачемо гопак,
А хто не скаче, той москаль, дурак.
А Він сміється, що йому жебрак?
Він знає все. Бо зовсім не дурак.
Він знає все, бо в них добра мішками,
А люд простий повзе уже до ями.
Така чума мене, така біда косила,
Що вистоять у пеклі цім несила.
Та мусимо стоять, перемагати,
Щоб не померла Україна-мати.
Немає коментарів:
Дописати коментар