Володимир ГОНЧАРЕНКО ВПЕРЕД, БРАТИ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ВПЕРЕД, БРАТИ!

ЧЕРВОНЕ – селище Смілянського району. Засноване у 19 столітті. Розташоване поблизу річки Гнилий Ташлик. Червоний колір наш народ полюбляє, бо це яскравий, виразний, пломінкий, гарячий  колір. Тож і назви своїм поселенням часто дає „червоні”, гарні.

Палає серце,

Червоніє совість

За зраду тих,

Хто виміняв собі

Життя веселе

І душі святковість,

Що інші здобували в боротьбі.

ЧЕРВОНЕ – село Тальнівського району. Час заснування відносять на середину 19 століття. Неподалік від річки Гірський Тікич.

Назва села засвідчує те, що народ наш з могутньою своєю душею із споконвічною закоханістю в рідну природу, шукає утаємничену красу там, де живе, і  розташовує свої поселення у мальовничих місцях, де і дихати легко, і співати ніжно і трепетно, так, щоб дух захоплювало. І місця ті обожнює, називає їх прекрасними іменами.

При цьому фіксує на карті своєї історії, на карті свого буття імена справжніх героїв і подвижників, тих, хто вкладали свій розум і фізичну працю, щоб розквітав рідний край, щоб множилася краса наших золотих нив, щоб села були гарними і величавими.

І назви ці іноді дивовижні, утаємничені, в яких ховається принада нашої української душі, нашої мудрості. І кожен українець хоче приголубити кожну квітку, кожну стежину, поруч з якою виріс і не раз поколов свої ноги об життєві колючки. Але він ніколи не скаржився на свою долю, на свою участь у цьому житті. Для нього рідна земля була найсвятіша, найпрекрасніша – гарна, красна, червона. Ось чому червоніють на нашій карті такі села, яким і є наше село – Червоне.

У червоному платті,

Мов мак на долоні,

Намагається долю

Свою наздогнать.

А назустріч літа,

Як ошпарені коні,

Із майбутнього прудко

До неї біжать.

Володимир Гончаренко

ЧЕРВОНИЙ БРІД – селище Катеринопільського району. Розташоване неподалік р. Великої Висі, притоки р. Синюхи, за 30 км від районного центру та за 35 від залізничної станції Звенигородка.

Село забудоване у 18 столітті. Заснували його козаки Корсунського полку Жадан Гриценко та  Яхно Кисейко. Вони обзавелися сім’ями, господарством, пасіками. А навесні знову йшли до козацького війська.

Місцевий житель Омелян Сомик розповідає, що за переказами, козаки ці любили взимку ходити на полювання. Мали гарних мисливських собак. В цих місцях тоді було дуже багато  дичини. Особливо вовків, лисиць, борсуків, зайців.

Поодинці ходити на полювання було небезпечно. Але один з мисливців села, ризикнув піти на  полювання сам. Недовго він і бродив лісом. Натрапив на вовчу зграю. З переляку вибрався на дерево. Почав стріляти у вовків. Почули цю стрілянину сільські мисливці і швиденько пішли на виручку товаришеві.

Влучними пострілами  розігнали вони   вовчу зграю. Убитих звірів потягли мисливці додому. Тільки залишився кривавий, червоний  слід на снігу, де переходили річку мисливці. Так що брід, кудою тягли мислиці вовків, зачервонів від крові. З того часу люди почали називати той брід Червоним Бродом, а від нього назва перейшла і на селище. І стала ця назва доброю наукою для мисливців і як зарубка, як пам’ять про ту страшну і неприємну подію, яка могла обернутися трагедією для легковажної і безпечної людини, яка нехтує простими правилами обачності. Є й інше пояснення, що назва пішла від слова червоний в значенні гарний брід.

ЧЕРВОНИЙ КУТ – село Жашківського району. Розташоване на березі річки Гірського Тікичу, за 24 км на південний схід від районного центру та залізничної станції Жашків і автотраси Київ-Одеса.

Село відоме з 18 століття. 1896 року  в урочищі Березиному збудовано  цукровий завод, навколо якого виросло робітниче селище, що одержало назву Березине.

Нині жителі села займаються вирощенням зернових і технічних культур та м’ясо-молочним тваринництвом. Назву виводять від місця розташування – поблизу села річка робить гарний вигин, який місцеві жителі називають річковий кут.

Від того, що цей „кут” прекрасний, гарне місце його й називали „красний” кут, мальовничий куточок. В українській мові часто слово „красний”, в розумінні гарний, перекладають як червоний.

В 20-і роки минулого століття, коли почалося відродження  української мови, Красний (тобто „гарний”) Кут переклали як Червоний Кут. З того часу село й носить ймення Червоний Кут. З 1977 року об’єдналося з с. Заячківка.