Володимир ГОНЧАРЕНКО ЖИВИ, МІЙ КРАЮ, МІЙ РОЗМАЮ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ЖИВИ, МІЙ КРАЮ, МІЙ РОЗМАЮ!

ВОДЯНИКИ – село Звенигородського району. Розташоване за 17 км від районного центру та  залізничної станції Звенигородка. Тут було багато ставків, водяних млинів. Це підтверджують назви багатьох гребель. Вважають що саме тому почало називатися так і село.

Час заснування відносять на першу половину 18 століття.

У роки Великої Вітчизняної війни на захист Батьківщини з села пішло 360 чоловік, 173  з них загинуло, 71 нагороджено орденами і медалями. 1957 року в Водяниках споруджено два пам’ятники воїнам-визволителям і односельцям, що загинули в боротьбі з фашистськими загарбниками. На території села  виявлено залишки поселення черняхівської культури.

На обох берегах річки Ревухи, що є притокою Ятрані, розкинулося село Доброводи Уманського району. Воно відоме з XVIII ст. Назва села говорить сама за себе. В цій місцевості, де розташувалося село, вода дуже добра – тому й село, в якому водиться добра вода, назвали Доброводи.

ДОБРОВОДИ – село Уманського району. Розташоване на обох берегах річки Ревухи (притоки Ятрані), на автошляху Умань-Черкаси, за 18 км на схід від районного центру та залізничної станції Умань. Село відоме з 17 століття. Походження назви села говорить само за себе.  Воно утворене від злиття двох слів – добра вода. Дійсно, в цій місцевості, де розташувалося село, вода дуже добра на смак.

На території села виявлено залишки 2 поселень трипільської, 2 – доби бронзи та 5 – черняхівської культур.

Властивість води не замерзати лягла в основу назви села Неморож Звенигородського району, яке відоме з початку ХVIII ст. Місцева річка Неморозь, біля якої розташувалося село, не замерзає навіть при сильних морозах. Звідси й назва села – Неморож. Неморож –розташоване на правому березі річки Гнилого Тікича, за 5 км від районного центру та за 24 км від залізничної станції Звенигородка.

Перша згадка про село належить до початку 18 століття. Його назва походить від місцевої річки Неморозь, яка не замерзає навіть при дуже сильних морозах. Звідси й назва річки  Неморозь, тобто така, що ніколи не замерзає,  якими б не були сильними морози. На північній околиці села виявлено велику групу курганів скіфського часу.

Володимир Гончаренко ТВОЯ БАТЬКІВЩИНА В РАЮ

Володимир Гончаренко
ТВОЯ БАТЬКІВЩИНА В РАЮ

КОНЕЛЬСЬКІ ХУТОРИ – Жашківського району.

Розташовані на берегах річки Конелки. Поселення відомі з другої половини 17 століття, як окремі одноосібні господарства, які виникали на вільних землях на обох берегах річки Конелки і утворили хутори. Назва – від місця розташування хуторів – поблизу річки Конелки. Звідси й Конельські хутори.

Поблизу річки Гірський Тікич розташоване і село Коритня Монастирищенського району. А тому назву села виводять від слова „корито”, яке часто вживається у значенні „русло річки”. Село утворилося з хуторів наприкінці XVIII ст. і спочатку називалося Коритнянські Хутори.

КОРИТНЯ – село Монастирищенського району.

Розташоване  за 18 км  на північний захід від районного центру та 10 км  від залізничної станції Монастирище. Поблизу села протікає річка Гірський Тікич. А тому назву села виводять від слова „корито”, яке часто вживається у значенні  „русло річки”.

Село утворилося з хуторів наприкінці 18 століття. Спочатку воно називалося Коритнянськими хуторами.

В роки Великої Вітчизняної війни в Коритні діяли  підпільна група, очолювана П. П. Янишевським та підпільна комсомольська організація під керівництвом М. П. Прудиуса.

За досягнення у праці 58 трудівників села відзначено орденами і медалями. Телятниці П. Ф. Лазаренко присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Уродженцем  села є український поет  З. В. Гончарук .

МАЛИЙ РЖАВЕЦЬ – село Канівського району.

Розташоване неподалік річки Росави. „Ржавець” – це іржава річка, іржаве болото. Справді в деяких місцях на берегах Росави біля с. Малого Ржавця помітні нальоти ржавчини. Слово „малий” додавали, щоб розрізнити це село, менше за розмірами, від його  тезки – Великого Ржавця (на правому березі). Згодом вирішили позбавитися паралелізму в цих назвах перейменуванням  Великого Ржавця у Полствин.

ВЕЛИКИЙ РЖАВЕЦЬ –село Канівського району.

Мало кілька назв – Ржавець, Повстин (нині Полствин). Розташоване на річці Росаві, за 16 км від райцентру, за 25 від залізничної станції Таганча. В історичних документах село вперше згадується у 15 столітті. А точніше близько 1455 року, коли Київський князь Олелько Володимирович пожалував „це місто в полі на Росаві” своєму вірному слузі Олехну Сохновичу.  Із смертю  останнього чоловічого представника  цього роду, володіння Олехновичів були поділені між двома сестрами – 1498 рік. Великий Ржавець дістався Орині Сеньковій Суданській (Архів Пісоченський, стор. 400-401).

Назва походить від червонувато-бурого забарвлення води в річці поблизу села, а тому й селу дали назву від цієї, схожої на ржавчину, води – Великий Ржавець або просто Ржавець. У першій половині 19 століття у Великому Ржавці відкрився філіал таганчанської мануфактури. Де окрім фарбування готового сукна (повсті), доводили його до високої кондиції. Ще й заготовляли вовну, чесали її та готували пряжу. Отже, переважна  більшість мешканців села займалася виробництвом сукна. Від слова „повсть” пішла друга назва села Полствин.

Тривалий час назви Великий Ржавець і  Полствин вживалися паралельно. У роки Великої Вітчизняної війни в селі діяла підпільна група на чолі з учителем місцевої школи С. П. Хорольським. У липні 1943 року група влилася до партизанського загону  К. К. Солодченка. За героїзм і мужність, виявлені на фронтах війни 222 жителі села нагороджені орденами і медалями, у тому числі 12 за участь у партизанському русі. У Великому Ржавці, нині Полствині виявлено поселення трипільської культури та городище часів Київської Русі.

ПОТОКИ – село Катеринопільського району.

Ще називалося Мацевичова. Розташоване на правому березі річки Великої Висі, притоки річки Синюхи (басейн Південного Бугу), за 27 км від районного центру.

Перша згадка про село в документах належить до середини 18 століття. Л. Похилевич виводить походження назви Потоки від слова „потік” у формі множини – Потоки.

Перша назва – Мацевичове (від прізвища) вказує на означення місцевості, в даному випадку урочища Мацевичове, де з часом розташувався хутір під такою ж назвою, а далі й село, яке змінило свою назву на Потоки.

ТЕКУЧА – село Уманського району.

Розташоване на берегах  річки Ятрані та її притоки Текучої, за 25 км на південний схід від районного центру і залізничної станції Умань, за 10 км від автошляху Київ - Одеса. Село відоме з першої половини 18 століття. На території та поблизу  села  виявлено залишки  9 поселень, з низ 3 - трипільської культури, 2 – доби бронзи і  4 – черняхівської культури. Назва поселення виводиться від гідроніма – річки Текучої. За швидкоплиність течії в цьому місці.

РУДКА – село Маньківського району. Заселення осади відносять до середини 18 століття. Рудка – це іржаве багно, болото. Саме від того, що поселення розташувалося біля такого багна, в якому поверхнева вода ніби береться іржою, утворює іржаву, руду від того воду, або як її ще називають „рудкою” і село назвали – Рудкою.

Володимир ГОНЧАРЕНКО УКРАЇНІ

Володимир ГОНЧАРЕНКО

УКРАЇНІ

Я не зрадив тобі ані словом, ні порухом власним життя.

Натомився в борні за твою незрівнянну, зневажену блазнями мову.

Я трудився, щоб дух твій піднять і не маю за це каяття,

Кожне слово я важив як золото, а не полову.

Коли сумніви сіяли недруги й друзі твої,

Я у вірі до тебе  набожно схилявся у вічній надії.

І Дніпро, й золотаві поля, й солов’їні гаї –

Це для мене життя, а не зрадників підлих зневажливі мрії.

Не питав я в людей, чи любити Вкраїну свою,

Не брехав, коли треба за правду  до смерті стояти.

І дітей своїх вчив, щоб лишалися в ріднім краю,

Бо Вкраїна для мене – це рід мій, і вічно згорьована мати.

Бо Вкраїна для мене – це серце. Без  неї немає життя.

Бо Вкраїна – це мудрість. Народу мого вікопомні таїни.

Це надія, це сила, це порух земного буття.

Я не мислю себе без полів золотих України.

До Вкраїни любов’ю з дитинства бузково пропах.

На ромашках настояний дух мій і прадідів слово.

Де натхнення зростало постійно в п’янких чебрецях,

І пролитись любов’ю завжди було в душі щасливі готово.

На любові до тебе настояне наше життя.

Я не знаю народу, який би цуравсь Батьківщини.

Але знаю, що зрадника дика і підла душа,

Проміняти готова за долар Дніпро і степи України.

Не принижував душу і гордість вкраїнську свою.

Мозолясто трудивсь, а не гнув у лакействі я спини.

Я за правду одвічну народу свойого стою.

І ніколи й у думці не зрадив народ України.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ЛЮБІМО УКРАЇНУ, ЯК ЖИТТЯ!

 Володимир ГОНЧАРЕНКО
ЛЮБІМО УКРАЇНУ, ЯК ЖИТТЯ!

25

Не нам тепер жаліть, що є на світі люд:

Як зерно золоте, а не нікчемний бруд.

Чи радість принесуть мої слова до серця?

Та люди мудрості від Бога вічно ждуть!

26

Не навчився в житті я неправедно жить.

Лиш навчивсь довірять і  людьми дорожить.

Та даремна свята ця і мудра наука,

Коли  друг тебе зрадить у будь–яку мить.

27

Навіщо голова – цей мудрий, дивний глек,

Носій таїн людських, злодійств і небезпек,

Чом не налитий він по вінця добротою?

За що ж у бій  ішов варяг і скіф, і грек?

28

Так навіщо було нам учитися, тратить розум, і гроші?

Краще вже до буржуя пихатого йти в міхоноші.

Так воно не захоче ще й брать мудреця в провожаті,

Бо мудрець не дозволить йому бідняків обдирати.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ПРОДОВЖИМ ПОШУКИ НАШИХ ПОСЕЛЕНЬ ВОДА – ЦЕ ОСНОВА ЖИТТЯ ЛЮДИНИ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ПРОДОВЖИМ ПОШУКИ НАШИХ ПОСЕЛЕНЬ

ВОДА – ЦЕ ОСНОВА ЖИТТЯ ЛЮДИНИ

Вода в житті людини відіграє основоположну роль. А тому люди селилися найчастіше поблизу річок та озер. За свої життєдайні властивості вода входила і до назв поселень.

В ХVII столітті в Шполянському районі виникло село Водяне, як козацьке укріплення. Назва поселення говорить про те, що воно засноване на місці, де води тут було вдосталь.

Село Водяники Звенигородського району, відоме з першої половини ХVIII ст., було багате ставками, водяними млинами. Від того, що село знаходилося над річкою та ставками, отримало і назву – Водяники.

ВОДЯНЕ – село Шполянського району. Розташоване за 14 км на південний схід від районного центру і залізничної станції Шпола.

Водяне засноване в першій половині 17 століття. В низині між розлогими пагорбами  протікає струмок. Люди загатили його греблями, утворилося кілька великих ставків.

В селі стало багато води. Звідси й назва села – Водяне. Отой струмок та родючі землі й привабили сюди перших поселенців, що оселилися тут понад триста років тому.

Про село Водяне побутують і такі розповіді. На схід  від с. Кавунівки на місці нинішнього с. Водяного розташовувалося  козацьке поселення „Червоний городок”, в якому жили козацькі сім’ї і займалися землеробством. В пониззі „Червоного городка” вирощене збіжжя козачки молотили на спільних токах. Від цього і нині це урочище називають „Бабські токи”.

Щодо назви городка „Червоний”, то найімовірніше, що воно походить від кольору хат-мазанок, які козачки мазали червоною глиною. Білою глиною в той час не мазали.

На південному сході „Бабських токів”  містилися два військових козацьких укріплення, нині ці місця  називаються „Макітерка” та „Косогір”.

Це були прекрасні природні укріплення. З півдня і з заходу вони були обкопані глибоким  ровом. В укріпленні стояли гармати, а навкруги укріплення – „вовчі ями”, на дні яких стояли забиті гострі кілки.

Підступи до цих козацьких військових таборів охороняла варта. Ці козацькі укріплення в цілому і утворили нинішнє село Водяне. Село розташоване на найвищому місці. Поблизу нинішнього магазину „Ромашка” були козацькі житла, майстерні для ремонту та виготовлення зброї.

Дослідження вказують, що в цій місцевості була підземна річка. Річка затоплювала береги, знищувала вирощений урожай, руйнувала греблі водойм, які будували тоді поселенці. Від великої кількості води предки й назвали це місце „водяним”, а від цього пішла й назва поселення - Водяне. Між Водяним і Кримками містився козацький замок, в якому трималася велика залога, зберігалося багато різних цінностей та озброєння.

Від слова „замок” нині урочище, що знаходиться між Водяною і Кримками називається „Замчище”. Але існує й інша думка, щодо замчища, що це місце, замикається  тобто закінчується глибокий яр. З глибини замчища бере початок кримчанська річка. На південь від села Водяного проходив  торговий шлях Звенигородка-Миргород. По ньому безперервно перевозили товари. На цьому шляху на відстані одного кілометра стояли трактири та постоялий двір. Від слова „трактир” і зараз це урочище називають „Трактировим”.

Колись у Водяному на Кавунівській дільниці височіла восьмиметрова сторожова могила. З неї козацькі сторожові дозори оглядали  навколишню місцевість на відстані 30 км і подавали сигнали про наближення ворога. Близько трьох століть вдячне було навколишнє населення цій своєрідній споруді за те, що вона служила орієнтиром на місцевості  під час далеких подорожей.

Ця могила, як з’ясувалося тепер, знаходилася на найвищому місці у Черкаській області. Вона була вищою від м. Шполи на 104 м. Жаль, що вона не збереглася до наших днів.

У роки Великої Вітчизняної війни 462 жителі билися проти німецько-фашистських загарбників, з них 97 нагороджені орденами і медалями. За героїзм, виявлений під час війни 1939-1940 рр., В. Р. Бойку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На честь загиблих у війні односельчан споруджено обеліск Слави та два пам’ятники.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ПРОДОВЖИМ ПОШУКИ НАШИХ ПОСЕЛЕНЬ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ПРОДОВЖИМ ПОШУКИ НАШИХ ПОСЕЛЕНЬ

ВОДА – ЦЕ ОСНОВА ЖИТТЯ ЛЮДИНИ

Вода в житті людини відіграє основоположну роль. А тому люди селилися найчастіше поблизу річок та озер. За свої життєдайні властивості вода входила і до назв поселень.

В ХVII столітті в Шполянському районі виникло село Водяне, як козацьке укріплення. Назва поселення говорить про те, що воно засноване на місці, де води тут було вдосталь.

Село Водяники Звенигородського району, відоме з першої половини ХVIII ст., було багате ставками, водяними млинами. Від того, що село знаходилося над річкою та ставками, отримало і назву – Водяники.

ВОДЯНЕ – село Шполянського району. Розташоване за 14 км на південний схід від районного центру і залізничної станції Шпола.

Водяне засноване в першій половині 17 століття. В низині між розлогими пагорбами  протікає струмок. Люди загатили його греблями, утворилося кілька великих ставків.

В селі стало багато води. Звідси й назва села – Водяне. Отой струмок та родючі землі й привабили сюди перших поселенців, що оселилися тут понад триста років тому.

Про село Водяне побутують і такі розповіді. На схід  від с. Кавунівки на місці нинішнього с. Водяного розташовувалося  козацьке поселення „Червоний городок”, в якому жили козацькі сім’ї і займалися землеробством. В пониззі „Червоного городка” вирощене збіжжя козачки молотили на спільних токах. Від цього і нині це урочище називають „Бабські токи”.

Щодо назви городка „Червоний”, то найімовірніше, що воно походить від кольору хат-мазанок, які козачки мазали червоною глиною. Білою глиною в той час не мазали.

На південному сході „Бабських токів”  містилися два військових козацьких укріплення, нині ці місця  називаються „Макітерка” та „Косогір”.

Це були прекрасні природні укріплення. З півдня і з заходу вони були обкопані глибоким  ровом. В укріпленні стояли гармати, а навкруги укріплення – „вовчі ями”, на дні яких стояли забиті гострі кілки.

Підступи до цих козацьких військових таборів охороняла варта. Ці козацькі укріплення в цілому і утворили нинішнє село Водяне. Село розташоване на найвищому місці. Поблизу нинішнього магазину „Ромашка” були козацькі житла, майстерні для ремонту та виготовлення зброї.

Дослідження вказують, що в цій місцевості була підземна річка. Річка затоплювала береги, знищувала вирощений урожай, руйнувала греблі водойм, які будували тоді поселенці. Від великої кількості води предки й назвали це місце „водяним”, а від цього пішла й назва поселення - Водяне. Між Водяним і Кримками містився козацький замок, в якому трималася велика залога, зберігалося багато різних цінностей та озброєння.

Від слова „замок” нині урочище, що знаходиться між Водяною і Кримками називається „Замчище”. Але існує й інша думка, щодо замчища, що це місце, замикається  тобто закінчується глибокий яр. З глибини замчища бере початок кримчанська річка. На південь від села Водяного проходив  торговий шлях Звенигородка-Миргород. По ньому безперервно перевозили товари. На цьому шляху на відстані одного кілометра стояли трактири та постоялий двір. Від слова „трактир” і зараз це урочище називають „Трактировим”.

Колись у Водяному на Кавунівській дільниці височіла восьмиметрова сторожова могила. З неї козацькі сторожові дозори оглядали  навколишню місцевість на відстані 30 км і подавали сигнали про наближення ворога. Близько трьох століть вдячне було навколишнє населення цій своєрідній споруді за те, що вона служила орієнтиром на місцевості  під час далеких подорожей.

Ця могила, як з’ясувалося тепер, знаходилася на найвищому місці у Черкаській області. Вона була вищою від м. Шполи на 104 м. Жаль, що вона не збереглася до наших днів.

У роки Великої Вітчизняної війни 462 жителі билися проти німецько-фашистських загарбників, з них 97 нагороджені орденами і медалями. За героїзм, виявлений під час війни 1939-1940 рр., В. Р. Бойку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На честь загиблих у війні односельчан споруджено обеліск Слави та два пам’ятники.