середа, 2 березня 2016 р.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ПРОДОВЖИМ ПОШУКИ НАШИХ ПОСЕЛЕНЬ

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ПРОДОВЖИМ ПОШУКИ НАШИХ ПОСЕЛЕНЬ


ВОДА – ЦЕ ОСНОВА ЖИТТЯ ЛЮДИНИ


Вода в житті людини відіграє основоположну роль. А тому люди селилися найчастіше поблизу річок та озер. За свої життєдайні властивості вода входила і до назв поселень.
В ХVII столітті в Шполянському районі виникло село Водяне, як козацьке укріплення. Назва поселення говорить про те, що воно засноване на місці, де води тут було вдосталь.
Село Водяники Звенигородського району, відоме з першої половини ХVIII ст., було багате ставками, водяними млинами. Від того, що село знаходилося над річкою та ставками, отримало і назву – Водяники.

ВОДЯНЕ – село Шполянського району. Розташоване за 14 км на південний схід від районного центру і залізничної станції Шпола.
Водяне засноване в першій половині 17 століття. В низині між розлогими пагорбами  протікає струмок. Люди загатили його греблями, утворилося кілька великих ставків.
В селі стало багато води. Звідси й назва села – Водяне. Отой струмок та родючі землі й привабили сюди перших поселенців, що оселилися тут понад триста років тому.
Про село Водяне побутують і такі розповіді. На схід  від с. Кавунівки на місці нинішнього с. Водяного розташовувалося  козацьке поселення „Червоний городок”, в якому жили козацькі сім’ї і займалися землеробством. В пониззі „Червоного городка” вирощене збіжжя козачки молотили на спільних токах. Від цього і нині це урочище називають „Бабські токи”.
Щодо назви городка „Червоний”, то найімовірніше, що воно походить від кольору хат-мазанок, які козачки мазали червоною глиною. Білою глиною в той час не мазали.
На південному сході „Бабських токів”  містилися два військових козацьких укріплення, нині ці місця  називаються „Макітерка” та „Косогір”.
Це були прекрасні природні укріплення. З півдня і з заходу вони були обкопані глибоким  ровом. В укріпленні стояли гармати, а навкруги укріплення – „вовчі ями”, на дні яких стояли забиті гострі кілки.
Підступи до цих козацьких військових таборів охороняла варта. Ці козацькі укріплення в цілому і утворили нинішнє село Водяне. Село розташоване на найвищому місці. Поблизу нинішнього магазину „Ромашка” були козацькі житла, майстерні для ремонту та виготовлення зброї.
Дослідження вказують, що в цій місцевості була підземна річка. Річка затоплювала береги, знищувала вирощений урожай, руйнувала греблі водойм, які будували тоді поселенці. Від великої кількості води предки й назвали це місце „водяним”, а від цього пішла й назва поселення - Водяне. Між Водяним і Кримками містився козацький замок, в якому трималася велика залога, зберігалося багато різних цінностей та озброєння.
Від слова „замок” нині урочище, що знаходиться між Водяною і Кримками називається „Замчище”. Але існує й інша думка, щодо замчища, що це місце, замикається  тобто закінчується глибокий яр. З глибини замчища бере початок кримчанська річка. На південь від села Водяного проходив  торговий шлях Звенигородка-Миргород. По ньому безперервно перевозили товари. На цьому шляху на відстані одного кілометра стояли трактири та постоялий двір. Від слова „трактир” і зараз це урочище називають „Трактировим”.
Колись у Водяному на Кавунівській дільниці височіла восьмиметрова сторожова могила. З неї козацькі сторожові дозори оглядали  навколишню місцевість на відстані 30 км і подавали сигнали про наближення ворога. Близько трьох століть вдячне було навколишнє населення цій своєрідній споруді за те, що вона служила орієнтиром на місцевості  під час далеких подорожей.
Ця могила, як з’ясувалося тепер, знаходилася на найвищому місці у Черкаській області. Вона була вищою від м. Шполи на 104 м. Жаль, що вона не збереглася до наших днів.
У роки Великої Вітчизняної війни 462 жителі билися проти німецько-фашистських загарбників, з них 97 нагороджені орденами і медалями. За героїзм, виявлений під час війни 1939-1940 рр., В. Р. Бойку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На честь загиблих у війні односельчан споруджено обеліск Слави та два пам’ятники.

Немає коментарів:

Дописати коментар