УКРАЇНІ
Я не зрадив тобі ані словом, ні
порухом власним життя.
Натомився в борні за твою
незрівнянну, зневажену блазнями мову.
Я трудився, щоб дух твій піднять
і не маю за це каяття,
Кожне слово я важив як золото, а
не полову.
Коли сумніви сіяли недруги й
друзі твої,
Я у вірі до тебе набожно схилявся у вічній надії.
І Дніпро, й золотаві поля, й
солов’їні гаї –
Це для мене життя, а не зрадників
підлих зневажливі мрії.
Не питав я в людей, чи любити
Вкраїну свою,
Не брехав, коли треба за
правду до смерті стояти.
І дітей своїх вчив, щоб лишалися
в ріднім краю,
Бо Вкраїна для мене – це рід мій,
і вічно згорьована мати.
Бо Вкраїна для мене – це серце.
Без неї немає життя.
Бо Вкраїна – це мудрість. Народу
мого вікопомні таїни.
Це надія, це сила, це порух
земного буття.
Я не мислю себе без полів золотих
України.
До Вкраїни любов’ю з дитинства бузково пропах.
На ромашках настояний дух мій і прадідів слово.
Де натхнення зростало постійно в п’янких чебрецях,
І пролитись любов’ю завжди було в душі щасливі готово.
На любові до тебе настояне наше життя.
Я не знаю народу, який би цуравсь Батьківщини.
Але знаю, що зрадника дика і підла душа,
Проміняти готова за долар Дніпро і степи України.
Не принижував душу і гордість вкраїнську свою.
Мозолясто трудивсь, а не гнув у лакействі я спини.
Я за правду одвічну народу свойого стою.
І ніколи й у думці не зрадив народ України.
Немає коментарів:
Дописати коментар