ПРИКАЗКИ
Я за мужа затулюсь та нікого не
боюсь.
Я за поріг, а біс упоперек.
Я за те й життя своє покладу.
Я за те тобі на весіллі решетом води подам.
Я за шматок, а ти за шкарпетку.
Я забула, що я хвора,– то й танцювати подалася.
Я завжди собі на
думці.
Я завжди такий, як
собака лихий.
Я застарий
брехати, мене не вчила моя мати.
Я знаю, куди хліб
вкидаю.
Я знаю, та не
збагну.
Я знаю, так не
розумію.
Я і без хріну добрий.
Я і сам майстер неабиякий.
Я і сам на обусі жито молочу, а серпа не упущу.
Я і сам тертий калач.
Я і то падаю, як за свою ногу
зачеплюся.
Я і товкач, і помело.
Я іду не свищу, а хто вчепить – не
пущу.
Я іду, а мені бабуся сниться.
Я їв квас, як ішов до вас.
Я їду в ліс, а язик говорить
навскіс.
Я їй годжу, як сирота болячці.
Я й сам досі був, як віл у плузі.
Я його в пам’яті весь вік ношу.
Я його знаю, як свої старі чоботи.
Я його кладу на полицю, а він пада на лавицю.
Я його на низ, а він лізе під ніс.
Я його не боюся, не те живого, але й умерлого.
Я його так люблю, як пси діда в
вузькій вулиці, коли здибають на перелазі.
Я його так люблю, як сіль в оці, як
кольку в боці.
Я його униз, а він. лізе навскіс.
Я йому в душу не влізу.
Я йому про образи, а він мені про
гарбузи.
Я йому про цибулю, а він мені про
часник.
Я йому слово, а він мені десять.