Володимир ГОНЧАРЕНКО
ВЕЛИКИЙ СЛОВНИК ПРИСЛІВЇВ ТА ПРИКАЗОК ЧЕРКАЩИНИ

Володимир Гончаренко

ВЕЛИКИЙ СЛОВНИК

ПРИСЛІВ’ЇВ

ТА

ПРИКАЗОК

ЧЕРКАЩИНИ

В ДЕСЯТИ ТОМАХ

ТОМ 1

А баба бавилась з бідою та й пішла за водою.

◄►

Б’ють за правду – кривді радість.

Черкаси

Видавництво

„Інлес”

2015

БК 82.3 (УКР) – 6

Г 65

Гончаренко Володимир Андрійович

Великий словник

прислів’їв та приказок Черкащини

(понад 100 тисяч зразків)

В ДЕСЯТИ ТОМАХ

Черкаси. – „Інлес”. Т.1. – 2015. – 376 с.

ISBN 966 – 7245 – 09 – 3

Великий словник прислів’їв та приказок Черкащини – це перше багатотомне видання прислів’їв та приказок, зібраних  науковцем-фольклористом В.А. Гончаренком на теренах Шевченкового краю. Вони ввібрали всю палітру життєвих ситуацій, традиційного світобачення, почуттів і переживань, мудрих настанов і афористичних народних висловлювань.

Прислів’я та приказки, що увійшли до цього видання, є лише частиною животворного духу людської мудрості, тією золотою зерниною, в якій закладені всі діяльні сили української культури. Їх тематика така обширна, як семе життя народу.

Великий словник прислів’їв та приказок Черкащини – це духовна цінність українського народу. В цих перлинах народної мудрості закладені  могутні сили українського духу, культури, традицій.

До цього словника увійшло понад 100 тисяч зразків цього жанру.

Книга розрахована на широкий читацький загал.

Видання виходить у авторській редакції.

ISBN 966-7245-09-3

© Видавництво „Інлес”, 2015

© Володимир Гончаренко, 2015

 

 

ВОЛОДИМИР ГОНЧАРЕНКО

МУДРІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО

НАРОДУ В ЗІБРАННЯХ

ВОЛОДИМИРА ГОНЧАРЕНКА

На ниві збирання та упорядкування усної народної творчості Володимир Гончаренко працює понад 50 років. І вже сьогодні можна сказати, що зроблено багато. Тільки зібрані фольклорні матеріали лягли в основу багатотомної його npaці „Поема мого народу”, до якої увійшли книги „Прислів’я та приказки Шевченкового краю”, „Легенди, перекази, бувальщини про Т.Г.Шевченка”, „Кладу свої думи, Тарасе, до ніг твого вічного генія” "Анекдот — наш анекдот", „Легенди та перекази Шевченкового краю”, "Народний календар Шевченкового краю", "Казки Шевченкового краю", "Народна медицина Шевченкового краю", "Енциклопедія українських загадок", "Пicні рідної матері”, "Словник топонімів Черкащини", "Словник прислів’їв та приказок Черкащини".

З гордістю можна віднести його до тих, хто започаткував новий етап у літературному npoцeci – поезію передпутчівського періоду. Його поетична збірка „Амінь!” знаменувала собою своєрідне передбачення розпаду Радянського Союзу. В своїх поезіях він виступив з різким протестом проти тих суспільно-політичних сил, які довели країну до глибокої кризи i продовжують штовхати народ в глибоку пpipвy.

Haприкінці 1989 року ним була організована в Черкасах iніціативна групу для створення партії „Незалежна Україна”, розробив програму та статут цієї організації, підготував перший номер газети „Незалежна Украша” (червень 1989).

Він – автор книг „На батьківщині Т.Г. Шевченка” (1984), "Сповнений любові та добра" (1990), "Я хочу пити сонячні настої" (1990), "Анекдот — наш анекдот" (1990), "Акорди серця" (1995), „ Поема мого народу” (1996), „Словник прислів’їв та приказок Шевченкового краю” (1998), „Словник прислів’їв та приказок про Т.Г.Шевченка”, „Червона книга мудрості” (2004), „Золота книга топонімів Черкащини” (2005), „Черкащина в легендах та переказах” (2006), „Енциклопедія українських загадок” (2007), „Прислів’я та приказки” (серія українська народна творчість перша книга – 1989; друга книга – 1990). К; „Наукова думка” (прислів’я та приказки із його зібрань увійшли до цього наукового всеукраїнського видання), упорядник, автор передмови, укладач найповнішого в Україні видання поезій В.Симоненка „Ти знаєш, що ти – Людина” (К: „Наукова думка”, 2001, перевидана 2005), книги-меморіалу  "Вінок безсмертя" (у співавторстві, 1987), буклетів та брошур "Легенди Холодного Яру" (1983), "Вогненне слово, ворога рази" (1983), "Меморіальний літопис Черкас" (у cпівавторствi, 1989), літературно-меморіальної екскурсії "Василь Симоненко" (1989), наукових розвідок "Неозначено-особові речення у поезіях Т.Г. Шевченка" (студентська наукова робота, 1964), "Із фольклорної скарбниці Черкащини" (1983), "Скарби фольклориста" (1984), "Із фольклорної криниці Шевченкового краю" (1984), випустив серію плакатів про В.Симоненка – „Народ мій є, народ мій завжди буде” (1990), „Живу не лише за себе” (1991) та iнші. Перший редактор науково-популярного журналу "Краєзнавець Черкащини" (1991, 1992, 1993).

У періодичній npeci опублікував багато статтей, iнтерв’ю, заміток, матеріалів з краєзнавства, фольклорпу та етнографії. Член спілки журналістів України з 1975 року. У 1992 році організував видавництво "Інлес" та газету "Сьогодення".

При видавництві "Інлес" започаткував cepiю "Бібліотека молодого автора", де допоміг видрукувати твори талановитих дітей у збірках "Весна в долонях" (1992), "Хочемо жити вільно" (1993), а також випустив збірки поетів-освітян: педагога Стецівської СШ Звенигородського району Любові Білозерської "Хвала сонцю", Комаpiвської НСШ К-Шевченківського району Станіслава Двірняка "Між блискавиць", Валентини Коваленко з Черкас „З любові”, B.C. Царенка „Історія Сагунівки", П.Матюхіна "По жизни шагая", "Жизни нашей водоем", "Откровение", „Мысли вслух”, „Мои дороги”, „Семерка”, „Благодарю”, „На перевале”, „Эхо войны и радость победы”, С.Китової „Птахи у фольклорі та вишивці Середнього Подніпров’я”, І.Боня „Мистецтво аматорського театру”, „Сміх лікує”, „Земля моїх батьків”, В.П. Шпака „Лесоустройство 1821 года в Черкасском бору”, Я.В. Бойка „Заселение Южной Украины (1860-1890)”, О.О. Мануйкіна, В.Т. Поліщука „З літопису духовного єднання”, С. Бондаренка „Я вновь возвращаюсь”, В. Даника „Під впливом НЛО”, М. Брик „Сила матері”, М. Єременка „Зигзаги”, „Контрасти”, „З вікна сьомого поверху”, „На крутому шляху”, О. Стадника "Дарую вам пісню", „М. Борща „Блискавки болю”. А. Лежнева „Страницы творчества поэта Павла Матюхина”, І. Крушинського „Самая смешная книга”, Спогади друзів і колег про Василя Симоненка „Життя, мов спалах блискавки”, Лесі Гончаренко „Струнка доля у тополі”, „Провесінь душі”, „”Цифра”, „Акорди серця”, „Я і епоха моя”, „Іду до людей”, „Казки з дитинства”, „”Казки старого клена”, „Золоті мандарини”, „Казка про Мухоморчика”, „Країна рожевих мрій”, „Пісні Лесі Гончаренко”, „Туристичні шляхи Черкащини”, „Цікаві зустрічі в „Туристичних меридіанах”, „Вам бажаю, добрі люди”, „На перехрестях почуттів”, „Молодим – партійну підтримку” та iнші.

Народився Володимир Андрійович Гончаренко 3 липня 1938 року в селі Кримки Шполянського району, в сім’ї службовця. Писати поезії почав ще 8–9 pічним хлопчиком. Помітний вплив на формування поглядів та ставлення до української мови, літератури та культури рідного народу зробила в першу чергу мати Гончаренко (дівоче прізвище Околіт) Марфа Дмитрівна, яка була закохана в українські народні пicнi, i маючи чудову пам’ять, знала їх силу-силенну, а володіючи прекрасним голосом, співала в молоді роки на вечорницях та весіллях. Співала вона завжди: i у свята, i в будні, ідучи на колгоспне поле чи працюючи на власному городі. Пізніше Володимир Андрійович запише ці пісні від матері та упорядкує їх у рукописну збіркy „Пісні рідної матері”,  куди увійде понад дві тисячі зразків цього жанру.

У 9 класі (1955 piк) підбірка його вipшів була надрукована у районній газеті „Колгоспне село” (згодом „Шполянські вісті”), а через рік його записи анекдотів були опубліковані в журналі „Перець”.

Працював лісорубом, на будівництві, в колгоспі, у шляхо-ремонтній бригаді, заготівельником споживчої кооперації, слюсарем, ватажником.

3 1960 до 1965 року – студент Дніпропетровського державного університету факультету української філології. Автор студентської наукової роботи „Неозначено-особові речення в поезіях Т.Г. Шевченка”. Викладачі університету пророчили йому шлях в науку, пропонували залишитися на кафедрі української філології, але, закінчивши університет, Володимир Гончаренко поїхав працювати кореспондентом Закарпатського облтелера-діокомітету.

З переїздом до Черкас з 1967 року працюю інкрустатором меблевого об’єднання „Дніпро”, референтом голови правління Черкаської облспоживспілки, редактором облтелерадіокомітету, лектором обласного товариства „Знання” та обласпого Товариства охорони пам’яток icтopiї та культури, науковим працівником обласного науково-методичного центру народної творчості та культосвітньої роботи при обласному управлінні культури, начальником відділу соціалістичного змагання та передового досвіду облспоживспілки, головним редактором Черкаського редакційно-видавничого відділу облвиконкому. Продовжує активно збирати зразки усної народної творчості.

Як ентузіаст-збирач народних перлин намагався зробити якомога більший внесок у справу збереження i вивчення народних усномовних скарбів свого краю.

Пропонована читачам книга „Великий словник прислів’їв та приказок Черкащини”, укладена на багатому фактичному матеріалі, який зібраний фольклористом впродовж майже 50-ти років. Ще в 1984 року він упорядкував рукописний збірник під назвою "Поема мого народу", який було видано окремою книгою в 1996 році у видавництві „Інлес”, м.Черкаси.

У ній знайшли місце тi золоті крупинки мудрості українського народу, що стікалися на Черкащину з ycix усюд, з найвіддаленіших куточків України і  мудрими птахами осідали в населених пунктах Шевченкового краю. А народжені на Черкащині, примножували мудру скарбницю українського народу, мандруючи в його глибини.

Прислів’я та приказки, про які йдеться мова, дають досить добре уявлення про побутування цього жанру усної народної творчості на Черкащині.

Свого часу, аналізуючи прислів’я та приказки, зiбpaнi та упорядковані Володимиром Гончаренком у "Поему мого народу", науковий cпiвpoбітник відділу фондів інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського АН України Ф. Ткаченко слушно зауважив: „Всі вони, в основному, відбивають справедливі роздуми трудового народу, втілюють в coбi тi чи інші прояви життєві. Вони, цi зразки народної мудрості, характерні життєвим процесам, явищам i подіям, що виникли i виникають в iстopії нашого трудового народу" (Вихідний № 133/21, 12 січня 1967 року).

„Прислів'я та приказки, що увійшли до книги В.А. Гончаренка „Великий словник прислів’їв та приказок Черкащини”, – пише доктор філологічних наук, професор, академік Української Академії наук національного прогресу В.К. Шпак, – безперечно, стануть при нагоді не лише вчителям шкіл та викладачам i студентам вищих учбових закладів, працівникам обласних центрів народної творчості, а й практичним посібником для тих, хто цікавиться i збирає ycномовні зразки. Книга В.А. Гончаренка „Великий словник прислів’їв та приказок Черкащини” поглибить i розширить знання про прислів’я та приказки, як один з найменших, але надзвичайно цінних жанрів ycної народної творчості, стане живим прикладом побутування народних зразків, доказом їх живучості.

Як учням, так i вчителям допоможе краще осмислити роль прислів’їв та приказок в житті людей, глибше уяснити вплив їх на загальний літературний процес”.

Спроба фольклориста В.А. Гончаренка у своїй книзі дати певне узагальнення про побутування прислів’їв та приказок на матеріалі, зібраному у Шевченковому краї, навіть з точки чисто пізнавального значения, важлива i необхідна. Taкi видання, яким є „Великий словник прислів’їв та приказок Черкащини” В.А. Гончаренка, в Україні якщо й з’являються, то дуже рідко, а зокрема, на матеріалі Черкаської області щось подібне назвати важко. Уся трудність, звичайно, полягає у збнранні самого фактичного матеріалу.

Тільки той, хто збирає зразки усної народної творчості, добре знає i розуміє, як важко з yciєї величезної кількості усномовних зразків вибрати тi, що ще не записувалися іншими збирачами, а потім усе це відповідно систематизувати i упорядкувати. I те, що В.А. Гончаренко зміг такий матеріал зібрати i упорядкувати у „Великий словник прислів’їв та приказок Черкащини” заслуговує на увагу.

 В.А. Гончаренко намагається широкопланово охопити процес побутування прислів’їв та приказок на Черкащині, ввести нас у світ животрепетного духу народної мудрості, показати багатющі суцвіття роздумів і узагальнень трудівників області, як часточки духовних надбань всього народу нашої України.

У пропонованій книзі автор акцентує нашу увагу на величезному значенні прислів’їв та приказок у житri народу, їх важливу роль у пpoцeci людського спілкування. Розкриває тенденції, які сприяють розвитку цього найменшого, але найпопулярнішого жанру усної народної творчості — прислів’їв та приказок, виділяє їх як жанр, в якому чітко відбивається багатогранність народної творчості”.

Матеріали з книги „Великий словник прислів’їв та приказок Черкащини” часто публікувалися в періодичних виданнях та передавалися на радіо, i завжди знаходили позитивний відгук як у читачів, так i в слухачів.

Можна лише порадіти, що багаторічна праця В.А. Гончаренка, не пропала (що часто в нас трапляється), а змогла при вcix наших економічних труднощах побачити cвіт i є ще одним ствердженням того, що як не важко, а демократичні процеси, хоч повільно, але рухаються i дають можливість відкривати cвітові нові iмена, нові таланти.

– „На жаль, – пише  пристрасний шанувальник усної народної творчості, київський журналіст Віктор Задворнов, – небагато зараз знаходиться добродійників i меценатів, але вже те добре, що хоч ніхто не заважає, не наглядає, не душить, не глумиться. Жаль лише, що за браком коштів така цінна праця, якою є „Великий словник прислів’їв та приказок Черкащини” В.А. Гончаренка, не може бути опублікована достатнім накладом, щоб могла потрапити до бібліотек як області, так і всієї України”.

Досліджуючи зразки прислів’їв та приказок Шевченкового краю та упорядковуючи їх у книгу „Великий словник прислів’їв та приказок Черкащини”, ще раз пересвідчуємося у широті побутування цього жанру, виразно бачимо тісний зв’язок їх iз загальним  фольклорно-літературним процесом в Україні.

Активне побутування зразків цього жанру служить ще одним підтвердженням того, що фольклор продовжує жити i дає підстави вважати, що житиме вічно. „Великий словник прислів’їв та приказок Черкащини” – це перше видання подібного плану в Україні. I можна лише порадіти, що книга побачила світ i добре прислужиться людям, духовно збагачуючи вcix нас.

Михайло Кочерган, доктор філологічних наук, професор Київського національного лінгвістичного університету

НЕ МІЛІЮТЬ ДЖЕРЕЛА НАРОДНОЇ МУДРОСТІ

Прислів’я та приказки, які увійшли до книги „Великий словник прислів’їв та приказок Черкащини” – це тi золоті зернини народної мудрості, в яких закладені всі діяльні сили української культури. Їх тематика така обширна, як саме життя народу.

Іноді важко сказати, якi прислів’я та приказки належать тому чи іншому етносу, а то й взагалі неможливо визначити, з якої місцевості, мicтa чи села, ведуть вони початок. Як у мopi неможливо виділити краплини води, що потрапили в нього з Дніпра чи Дунаю, з Бугу чи Десни, так само важко розділити прислів’я, що формувалися на Черкащині чи Полтавщині, Вінничині чи Одещині. Тому ми тут говоримо не лише про прислів’я i приказки Черкащини, а в цілому про записи зразків даного жанру в нашому краї.

Жителі області справедливо підкреслюють значения прислів’їв у трудовій діяльності людини: „Прислів’я працювати помагає – приказка мову оживляє”, „Не тільки вмій орати, умій i приказку до діла сказати”, „Прислів’я знаєш — людей навчаєш”.

У мipy того, як ширшали горизонти людського мислення, збільшувався i змістовний діапазон прислів’їв та приказок. У своїй сукупності вони відобржають погляди народу на добро, справедливість, людяність. Вони звеличують чесність i їдким сміхом карають зло, облуду i лакейство. Добре слово завжди мовиться про працьовитих людей i гнівно засуджуються лінощі.

Використання прислів’їв та приказок у мовному спілкуванні людей — явище загальновідоме. Про такий зв’язок прислів’їв та приказок з живою розмовною мовою говориться i в самих прислів’ях: „Без приказки та прислів’я нi весілля, нi новосілля”, „Хто знає прислів’я, той здобуває довір’я”.

Наприклад, у селах Черкаського, Смілянського, Шполянського, Звенигородського, Тальнівського, Жашківського та інших районах області побутують такі прислів’я та приказки: „Гарний, ніби в квітах народився”, „Черства душа не дасть гроша”, „Легкий на згадку, як коноплі на прядку”, „Він такий, що й у себе вкраде”, „Говорить, ніби килим стелить”, „Не людина, а туман”, „Людям кива, що жнива, а своє поле висипалося”, „Бреше, як пряжу чеше”, „Язик, як шпилька”, „Сказав, мов піску в oчі кинув”, „Там, де праця добра, там i хліб, як золото” та багато інших.

В художній формі прислів’я та приказки, що записані на Черкащині, передають загальні риси i особливості явищ природи, суспільного життя i особистих стосунків людей. Вони носять, як правило, узагальнюючий характер:”Кожен край має cвій звичай”, "Як здоров’я нівроку, тоді все по боку”, „Життя прожити – не мед-горілку пити”, „Що не нивка — своя рослинка”, „Добра людина — приємна й хатина”.

Записані в області прислів’я та приказки, пройшовши відстань часу, зберегли для нас i тi конкретно-історичні ситуації, тi стосунки, які мали місце до Жовтневої революції між простим народом та панівними верствами. Народне слово засуджувало феодально-кріпосну систему гноблення, та соціальну несправедливість: „Про пана слава зів’яне”, „Бідні гинули в роботі, пани жили у золоті”, „Від панської ласки мали одні синяки та латані торбинки”, „Пан пожаліє, що зима нarpiє: не заморозить, то завіє”, „Царській милості i чорт не рад”, „Пісні стихли — знай цар їде”, „Ой, ниво, ниво, як гірко жати: приробить бідний, а їсть багатий”, „Багатий не знав, де добро діти, бідний не мав чим дітей нагріти”, „В бідного руки пухли від роботи, в багатого жир наростав від підлоти”, „Казав багач: дам калач, та слово його бідному в горлі  вустюком застряло”, „Багатий гуляв, а бідному піт очі заливав”.

Багата талантами Черкаська земля. Тут народилися Богдан Хмельницький, Максим Залізняк, Т.Г. Шевченко, I.C. Нечуй-Левицький, С.С. Гулак-Артемовський, М.О. Максимович, Л.П. Симиренко, І.Д. Черняховський, С.Д. Скляренко, Ю.К. Смолич та багато інших. I всі вони ввібрали в себе i волелюбний дух народу та його безмежну мудрість, з дитинства виховувалися, зокрема, й на прислів’ях та приказках, на піснях i думах.

Як найрухоміший i найактивніший жанр усної народної творчості, прислів’я та приказки використовуються у npoцeci розмови, суперечки.

Люди в енергійному збудженні, щоб підтвердити свою правоту, „узаконити” правильність сказаного, апелюють до авторитету народу, до його мудрості, і найчастіше, до прислів’їв та приказок. Під час цих словесних діалогів чи монологів прислів’я використовуються або в тому вapiaнтi, який успадкувався народом від попередніх поколінь, або ж як новий вapiaнт старого прислів’я. Таких вapiaнтів може бути безліч. Але навіть у нових прислів’ях початком, як правило, виступає іноді навіть малопомітна частина давнього прислів’я.

Відоме прислів’я „Робить, як мокре горить” в нових умовах варіюється так: „З його роботи, як з-під старих жорен борошна”, „З ним наробиш, як неклепаною косою накосиш: тільки руки та душу намучиш”.

Bapiaнти прислів’їв та приказок i характер їх вживання часто залежить від групи співрозмовників, від їх професії чи специфіки трудової участі.

В прислів’ях та приказках досить яскраво виявляються тенденції традиційності, яка, переживши багато поколінь, є активом культури кожного народу, який зумів внести у загальноосвітню скарбницю частину свого таланту. Поряд з іншими здобутками усної народної творчості прислів’я та приказки, як синтез великих зусиль колективного розуму i емоційної наснаги, відіграють велику роль у пізнанні й виховані морально-етичних принципів.

Конденсуючи в coбi найсутєвіше iз життєвого досвіду цілого ряду поколінь, вони в своєрідній художній формі влучних висловів відображають погляди на дійсність, які сформувалися в широких народних масах. Звідси їх надзвичайна популярність і цінність.

Як жанр прислів’я та приказки — своєрідні художні твори, різноманітні за тематикою i функціями у соціальній сфері. Їх особливістю є, зокрема, те, що вкладаючись в одне граматично i логічно закінчене речения, прислів’я та приказки служать як узагальнення або висновок до сказаного.

Про таку їх особливість говорить i сам народ: „Прислів’я сказав – думку зв’язав”. Своєрідністю відзначається i сама традиційність прислів’їв та приказок. Вони досить стійкі в своєму тексті, хоч підпорядковуються загальному законові зв’язку народної творчості з життям.

У старих прислів’ях та приказках смислові зміни незначні. Жителі Черкащини так визначають традиційну особливість самих прислів’їв:”Старе прислів’я не зношується, а прихорошується”, „Завжди до діла старе прислів’я”.

Треба брати до уваги й те, що художня якість кожного прислів’я з великої кількості його вapiaнтів, як ні в якому іншому жанрі усної народної творчості, зележить від того, хто його відтворює (від таланту, здібностей, світосприймання, ступеня обдарованості, почуття краси, естетичного багатства, рівня культури), а також від середовища побутування, від умов та обставин, при яких висловлюється думка повністю або частково.

Однак специфікою вapiaнтів даного прислів’я є смислова тотожність iз одним найбільш відшліфованим зразком. Haвіть неповний чи пошкоджений варіант може бути цінним для порівняльного аналізу при вивченні історичних шляхів виникнення i обставин, які зумовлюють побутування даних зразків.

Спочатку створюється ніби один якийсь вapiaнт на основі певного духовного досвіду або практичної діяльності. IIoтім відбувається його шліфування, в npoцeci якого одні лексичні елементи усуваються, а на їх мicue стають кращі, художньо виразніші, влучніші, дотепніші, мудріші.

 Вивчення варіантів дає можливість скласти уявлення не тільки про стан побутування, а й певною мipoю про icторію чи першоджерела усномовного зразка.

Поруч із випадками подібності i взаємозалежності деяких прислів’їв та приказок переважна більшість їх не повторюються. I це сталося так тому, що вони виникали в npoцeci духовної діяльності окремих ociб i кожен вносив свої індивідуальні особливості мовного, психологічного та світоглядного характеру, що відповідало способу мислення, культурному piвню, coціальній чи професійній приналежності.

Майже кожне прислів’я відбиває характер епохи, яку вони представляють, i час коли вони записані.

Збираючи фольклор Черкащини, я усвідомив, що маю справу із загально-народним фондом, велетенським усномовним apxiвом українців. Biн невичерпний, як невичерпний сам народ, його духовна криниця, i мені доводиться лише пожаліти, що свого часу не було створено умов для упорядкування i широкої популяризації цього багатющого джерела народної мудрості.

Зібраний матеріал характеризується різноманітністю змісту i широтою побутування.

Збираючи фольклорний матеріал, я не обмежував себе якимись тематичними рамками i завжди намагався записати якомога більше зразків живої української мови найрізноманітніших жанрів.

Розуміючи те, що будь-яке прислів’я може бути використане з пропагандистською метою, у вихованні людей, а також в політичному та морально-етичному плані, я багато уваги приділяв саме цьому — найменшому, але найбільш викристалізованому жанру усної народної творчості.

Характерним для прислів’їв та приказок, записаних мною, є й те, що вони стоять близько до народного життя, i намагався добросовісно фіксувати все, що цікавого i повчального було у людському середовищі.

При виданні збірників прислів’їв та приказок завжди стоїтъ проблема їх упорядкування i систематизащї. Упорядковуючи свого часу „Поему мого народу”, я дотримувався тематичного методу систематизації. Він має найбільші переваги. Тематичні рубрики допомагають – визначити основний зміст прислів’я, що дозволяє швидше вибрати той, чи інший варіант для практичного його застосування.

Все ж, тематична класифікація досить умовна, приблизна i не може вичерпати всю багатогранність значень i конкретного застосування прислів’їв та приказок, через що деякі прислів’я можуть повторюватися у piзниx рубриках чи контекстах i нести політичний чи побутовий характер.

Для зручності у практичному використанні мною пророблена велика робота по упорядкуванню кожної рубрики ще й в алфавітному порядку. Така робота забирає дуже багато часу у збирача, проте вона дає цінний матеріал для створення словника прислів’їв та приказок. Що й сталося. „Поема мого народу” в npoцeci роботи над нею перетворилася на „Великий словник прислів’їв та приказок Черкащини”.

Працюючи над книгою, приходиш висновку, що прислів’я та приказки — один із найрухоміших жанрів усної народної творчості, в якому сконденсувалася вся філософія народу. А отже, до прислів’їв та приказок потрібно ставитися, як до історичного явища, в якому відображається світогляд нації з його складнощами i протиріччями, як до живого активного матеріалу, що має невичерпні можливості для використання його в практичній діяльності – в літературній роботі, в пропагандистській, клубній та шкільній практиці.

Прислів'я та приказки, що увійшли до книги „Великий словник прислів’їв та приказок Черкащини” – це мудрість попередніх i нинішніх поколінь українців, їx невичерпні духовні надбання. Берегти їх і примножувати – це завдання кожного, хто небайдужий до українського слова, української мудрості, української культури, української історії, української духовності.

Володимир Гончаренко,

поет, фольклорист,

 краєзнавець, журналіст