ПОЕЗІЯ ЗОЛОТОГО ДНЯ
313
Хто мову
зневажа, той зневажа свій рід.
Той разом з
ворогом стріча кривавий схід.
Він рідне
убива, чуже за щастя має –
І як же на
собі Земля таких тримає плід?!
314
Не в тому
суть, чи ми сягнем вершин буття,
Де слову
мудрому немає забуття.
Шалену долю ти
свою спрямовуй
Туди, де людям
зможемо поліпшити життя.
315
Ти мову
продаєш – цю краплю доброти.
Чи ж рідну
матір зміг в чужім краю знайти?!
Для ката будеш ти завжди лакей чи раб.
Народ вовік не вмре – він геній простоти.
316
Ненависний і злий людський поганий рід:
Всяк пнеться, щоб лишить в історії свій слід.
А що вже
говорить про тих царів і челядь –
Як сам конає він, то хай загине й світ?
Немає коментарів:
Дописати коментар