Таємниця стрітення Папи і Патріарха.
Який компромат на Папу Римського Франциска знайшли в Московському патріархаті перед епохальної зустріччю двох предстоятелів?
Осанна, зійшлися Схід і Захід! Ось вона, багатовікова мрія! Західники - Чаадаєв з Герценом - проголосили «самодержавство, православ'я, народність». Слов'янофіли - Уваров з Хомякова - по-французьки заспівали гімн свобода, рівність, братерство - «Свобода, Рівність, Братерство».
Папа Римський і Патріарх Московський вперше за 500 років зустрілися і за підсумками зустрічі (Цією Стрітення) обнялися і підписали спільну історичну декларацію. Не минуло й півтисячі років - з тих пір, коли Російська православна церква отримала самостійність! Тим і славно це подія, що воно перевертає з голови на ноги (або навпаки) всі наші уявлення про «Граді і Світі». Перевертає вже тим, що зійшлися Схід і Захід на протилежному боці земної кулі, в Латинській Америці. Колись латиняни заснували Рим, а тепер ім'я «латинос» носять тут все, включаючи індіанців. І Папа Римський Франциск ОТСЮДА родом, з Аргентини. А Патріарх Московський поруч з континентом знайшов маленький острів, щоб навіть географічна символіка не сміла вказувати, хто гість, а хто господар становища.
«Наша братська зустріч відбулася на Кубі, на перехресті шляхів між Північчю і Півднем, Заходом і Сходом. З цього острова - символу надій Нового Світу і драматичних подій історії ХХ століття - ми звертаємо наше слово до всіх народів Латинської Америки та інших континентів », - йдеться в декларації. Правда, над островом і раніше витає Революційний дух Че Гевари. Але духи латиноамериканських письменників-постмодерністів Хорхе Борхеса, Хуліо Кортасара і Габріеля Маркеса не відкидати нікого, сприймають все і всіх: «магічний реалізм» - так називається цей стиль.
Змішання епох і пишномовний тон виправдані тим, що вперше в багатовіковій церковній історії відбулася зустріч двох заклятих наступників Христа - предстоятелів-Римсько католицької (РКЦ) і Російської православної церков (РПЦ). Зустрілися 12 Вони лютого 2016 року, напередодні великого церковного свята Стрітення Господнього, в міжнародному аеропорту кубинської столиці Гавани - Папа Римський Франциск і Кирило Патріарх Московський. Здавалося б, їх офіційні титули несумірні: з одного боку, «вкрай Христа, наступник князя апостолів, верховний первосвященик Вселенської церкви», з іншого - правлячий архієрей Московської єпархії і всієї Русі, чиє панування, правда, поширюється далеко за адміністративними межами Російської Федерації.
Але ніщо не завадило татові переступити першому через титульну прірву: «Нарешті-то»,по-іспанськи промовив ПАПА Франциск, «Вітаю вас як справжнього брата мого», - сказав патріарх Кирило по-російськи. Папа триразово розцілував патріарха.
В історичному документі, підписаному ними, всього 14 000, 2300 букв СЛІВ, 43 і 30 абзацу пунктів. В першу чергу декларація вимагала захистити переслідуваних християн в країнах Близького Сходу і Північної Африки. Потім констатувала дискримінацію християн, що йде від «агресивної ідеології секуляризму», і засуджувала одностатеві шлюби, евтаназію і аборти. В останніх рядках цього документа говорилося про «протистоянні на Україні» (зверніть увагу, що в документі використана граматична форма з прийменником «на», яка категорично відкидається офіційним Києвом). Робота над спільною заявою, за словами Патріарха Кирила, завершилася всього за дві години до початку зустрічі. Ще через годину в урочистій обстановці тато і патріарх підписалися під документом.
Мова церковного бюрократа мало чим відрізняється від дипломатичного Волапюк - та ж прічёсанность думок, та ж напомаджений цілей, та ж розпливчастість висновків. Різниця тільки в віртуозною отточенности формулювань, освоєної за тисячоліття лютих богословських суперечок і передбачає не два і не три, а двадцять і тридцять прихованих значень. Декларація зовсім богословська, а скоріше геополітична, може бути, богословсько-геополітична. Сенс її в тому, що двом церквам треба прорвати кільця «безбожного» оточення і рухатися на виручку один одному.
І сам папа Франциск якось сказав, що цей документ - маніфест «екуменізму на крові», тобто рух за зближення і єдність різних християнських церков, до якого підштовхують невпинні криваві події в світі. Церковні кола в Росії тут же переінакшили це в «кривавий екуменізм».
Взагалі спектр тлумачів заяви тата і патріарха був широким і взаємовиключних. В голову мимоволі спадало, що найголовніший підсумок П. П. плюс - це не 2300 СЛІВ, а факт епохальної зустрічі сам по собі. І подальше журналістське розслідування підтвердило припущення про те, що за зустріччю предстоятелів найбільших конфесій стояли зовсім інші цілі і мотиви.
третій Рим.
Про те, що кубинський стрітення може мати самоцінне значення, говорить вся церковна історія. Русь (тоді ще Київська) хрестилася за 66 років до «великої схизми», тобто до офіційного відділення в 1054 році від стародавнього Риму Візантії, жителі якої, між іншим, завжди вважали себе справжніми римлянами і називалися ромеями. Близько 450 років після Хрещення російські християни належали Вселенського патріархату Константинополя. 1448 року російська церква оголосила про свою автокефалію (самостійність). Через п'ять років Константинополь упав під натиском турецьких орд - відчайдушні заклики православних до західних одновірців натрапили на стіну відчуження. В обмін на військову допомогу Візантії запропонували визнати верховенство Папи Римського.
Тоді ж єдиним оплотом вселенського православ'я стає Москва, яка отримала «гідність Третього Риму». Перейшов на ролі бідного родича, мало не нахлібника, Константинопольський Патріарх Ієремія II в 1589 році поставляє російського єпископа Іова в патріархи московські.
Ватикан ні на хвилину не залишав спроб підпорядкувати собі православний Схід. Спустошливий 4-й Хрестовий похід на християнський Константинополь, освячений Папою Римським Інокентієм III, і жорстокі набіги тевтонських рицарів на Русь, скоєні з санкції того ж папи; скандальний Флорентійський собор і Брестська унія, що породила Українську греко-католицьку церкву, - це були католицькі «по операції примусу схизматиків». Ватикан пролив моря крові і спорудив гори подлостей з єдиною метою - змусити православних патріархів поцілувати перстень папи Римського.
Вантаж історичної пам'яті, що накопичився століттями, був непідйомним для предстоятелів Російської православної церкви, не дозволяв легко перекласти минуле на далекі полиці архівів. Політична влада Російської імперії також завжди ставилася до Ватикану з глибоким підозрою. І тільки на початку XXI століття настав момент, який поволі готувався останні п'ять століть, це, без перебільшення, зустріч тисячоліття.
Заповіт Никодима митрополита (Ротова).
Правда, іноді в Ватикан приїжджали православні митрополити - по другі значущості особи в церковній ієрархії. Про це, зокрема, писав єпископ Православної церкви в Америці Василь (Родзянко) (1915-1999), який залишив свої спогади, які зараз майже нікому не відомі. У його записах йдеться про митрополита Ленінградському Никодима (Ротова) (1929-1978), голові відділу зовнішніх церковних зносин Московського патріархату.
«Він бував в нашому будинку, - писав єпископ Василь (Родзянко), - (.. Т до е 10 липня 1960 року), будучи ще архімандритом, а потім приїхав до нас відразу після хіротонії в єпископа. Це була дійсно пам'ятна зустріч з владикою Никодимом. Як завжди, ми відкрито обмінювалися думками, і владика говорив про найголовніше. У той час він був зайнятий проблемами, що стоять перед православною церквою, особливо його церквою, в зв'язку з взаємовідносинами з римською церквою. Одного разу, в присутності присвяченого (в 1957 році) за два роки до в сан Цього єпископа Антонія (Блюма), розмова зайшла про це. Ми обидва (єпископ Антоній і я) не приховували від владики Никодима, що багато людей на Заході, і ми в тому числі, здивовані ворожими і односторонніми статтями про Ватикан в «Журналі Московського патріархату». Це надто, вважали ми, це занадто несправедливо і не по-християнськи. Владика Никодим відповів, що йому також не подобається тон цих статей, але робити він нічого не стане, щоб змінити це. Він, однак, підкреслив, що, якби він міг, він би зробив це. «Час ще не прийшов», - сказав він.
На наступний рік (тобто тисячу дев'ятсот шістьдесят один-й) під час наради центрального комітету Всесвітньої ради церков в Парижі, де моя покійна дружина, мій син і сам я були перекладачами у російської делегації, владика Никодим несподівано сказав мені, що змушений на один день покинути це нараду ». Він широко посміхнувся і сказав: «Коли повернуся, все розповім».
Коли владика на наступний день з'явився на прийомі, він раптом повернувся до мене і прошепотів: «Я тільки що з Риму. Бачився з «ним» особисто », - і владика, багатозначно подивившись на мене, посміхнувся тією ж посмішкою».
Можна здогадатися, що сталася 55 років тому зустріч Папи Римського з російським митрополитом не припускав церковним протоколом і, швидше за все, була таємницею. Захоплення Никодима митрополита (Ротова) католицтвом було настільки глибоким, що він навіть практикував і перекладав на російську мову «Духовні вправи» засновника ордену єзуїтів Ігнатія Лойоли. Інтригує і те, що митрополит раптово помер в 1978 році під час офіційної аудієнції у Папи Івана Павла I. Через 22 дня помер і сам понтифік, що породило чутки про отруєння його і митрополита (по нібито помилково).
І необхідно відзначити, що митрополит Никодим був наставником і духовним вчителем чинного патріарха Кирила. Дивно, з якою точністю збігаються сформульовані митрополитом ще в середині 1960-х причини, за якими нібито повинні зблизитися Ватикан і Московський патріархат. «Митрополит Никодим мав баченням християнства як єдиного цілого, що стоїть перед лицем секулярного і атеїстичного світу», - згадував єпископ Василь (Родзянко).
У 2009 році щойно обраний патріарх Кирило насамперед віддасть належне своєму вчителеві, провівши в Санкт-Петербурзі не позбавлений помпезності захід у пам'ять митрополита Никодима (Ротова).«ТИ ПОДЗВОНИ МЕНІ І Я ПРИЇДУ»
Можливо, патріарх Кирило незабаром відчув, що текст декларації не викликав того інтересу, який відповідав би епохальної зустрічі Заходу та Сходу. А інакше навіщо він раптом заявив привселюдно, що «є потужні сили», які перешкоджали цій зустрічі? Тим більше ця сенсаційна заява була зроблена вже в бразильському місті Сан-Паулу, після іншого безпрецедентного рішення патріарха - поїздки в Антарктиду, яка повинна була возгнать до небес інтерес до латиноамериканського турне предстоятеля. Але очікування цього, мабуть, не виправдалися, і тоді-то Патріарх Московський Кирило став розповідати про секретність, що супроводжувала підготовку його зустрічі з Папою Римським.
З проханням прокоментувати заяву патріарха про «потужних силах» оглядач «Совершенно секретно» звернувся відразу до декільком співробітникам відділу зовнішніх церковних зв'язків: 1) заступнику голови ВЗЦЗ, 2) завідувачу сектором міжрелігійних контактів, 3) секретарю по міжхристиянських відносин, 4) куратору латиноамериканського напрямку , Всі вони як по команді чомусь оніміли. Не виключено, що їм заборонені будь-які контакти з пресою. Але спершу треба було перевірити версію про те, що церковним дипломатам просто нічого було сказати, а значить, сенсаційну заяву патріарха могло бути всього лише блискучим піарівським ходом.
Із західних джерел відразу ж з'ясувалося, що організація зустрічі Папи Римського Франциска і патріарха Кирила йшла протягом двох років і що остаточне рішення було прийнято восени 2015 року.
Про те, що ця зустріч неодмінно відбудеться, 26 січня повідомив 2016 року італійський експерт Сандро Магистер в блозі «Репуббліка ГАЗЕТИ»: «Менше ніж через місяць вони наблизяться до ДРУГ Другу: Франциск буде в Мексиці, Кирило - на Кубі. Те, що треба для історичної зустрічі ».
Магистер схематично показав, як була організована зустріч, що головною особою «човникової дипломатії» виявився кубинський лідер Рауль Кастро: «Перша зустріч в історії між главою римської церкви і главою« Третього Риму »може несподівано пройти під тропічним сонцем. Справді, в ті ж терміни, що тато буде в Мексиці, Кирило на Кубі, куди його особисто запросив Рауль Кастро ще в травні минулого року, під час свого візиту в Москву. Тоді, в 2015 році, на Рауль Кастро шляху зворотному з москви, відвідав Рим де зустрічався з Франциском. Вони обговорили візит папи на Кубу, який і відбувся у вересні 2015 го. Ймовірно, Кастро поінформував тата про свої переговори з патріархом Кирилом і російським президентом Путіним.
Публічно про цю зустріч вперше заговорили в листопаді 2014 го, коли після повернення з Туреччини тато Франциск повідомив: «Що стосується патріарха Кирила ... я вважаю, що є спільне бажання зустрітися, і я знаю, що він з цим згоден. Я сказав йому: «Я приїду туди, куди ти хочеш. Ти подзвони мені, і я приїду ». І він також має такі наміри ».
Понтифік тоді ж назвав дві основні перешкоди для такої зустрічі: Українська греко-католицька церква і війна на Україні. «В українському питанні, - Писав Сандро Магистер, - Франциск завжди робить все, щоб не завдати шкоди Московському патріархату і політиці Путіна в цьому регіоні, навіть незважаючи на небезпеку посіяти сильне невдоволення серед українських католицьких єпископів, кліриків і мирян. Отже, і в Ватикані, і в Московському патріархаті почали таємно вивчати можливість зустрічі ».
Патріарх завдяки цій зустрічі, за словами італійського експерта, набуває образ «глобального духовного лідера»: «Справді, Кирило, який раніше тісно співпрацював з Путіним у відродженні православ'я в Росії, тепер хотів би придбати більшу самостійність і здобути міжнародну довіру. Для цього Кирило формує свій новий харизматичний образ глобального духовного лідера, такого собі «російського тата Франциска». Це повинно допомогти Кирилу в його суперництві з Константинопольським патріархом, який у Ватикані відчуває себе як вдома, але якого в Росії вважають, що втратив специфічну східну духовність ».
Російський церковний експерт Роман Вершілло також висловився з цього приводу в інтерв'ю «Цілком таємно»: «Слова патріарха про« могутніх силах », швидше за все, відносяться до політичних кіл США, які практично однаково холодні як до Ватикану, так і до РПЦ. Для російського президента зустріч Папи і патріарха несе тільки вигоди, хоча, можливо, Патріархія в чомусь порушила звичайний порядок узгодження з російською владою. Патріарх є цілком самостійною і рівноважної Путіну персоною, і тут він в будь-якому випадку діяв на користь іміджу Путіна. Очевидно, що зустріч викликала сильне невдоволення серед рядових віруючих Московського патріархату. Але в Росії у патріарха немає сильних супротивників, які могли б йому навіть заперечити. Франциска могла б турбувати реакція українських уніатів, але на даний момент лобісти союзу з православною церквою набагато більш впливовою в Ватикані, ніж лобісти уніатів, які дуже давно дратують Ватикан своєю самостійністю ».
КОМПРОМАТ НИКОДИМА
МИТРОПОЛИТА (РУСНАКА)
«Про цю зустріч знали 5 людина - не буду називати їхні імена», - сказав
патріарх в Сан-Паулу. Це ще один
секрет, напіввідкритий російським предстоятелем. Двох
з цих п'яти можна назвати було відразу - це голова ВЗЦЗ митрополит
Волоколамський Іларіон (Алфєєв), права рука патріарха Кирила, і його заступник
архімандрит Філарет (Булеков). Ім'я
третього «присвяченого» стало повною несподіванкою: Мігель Паласіо, 31-річний
співробітник ВЗЦЗ, особа якого не могло не запам'ятатися всім, хто спостерігав
за гаванської зустріччю.
Про
Паласіо відомо, що він походить з родини колумбійського дипломата, закінчив
історичний факультет Московського педагогічного університету. Потім:
багато подорожував по Латинській Америці, співпрацював з різними журналами. Че Гевара - його кумир,
зразок для наслідування. Габріель
Гарсіа Маркес дав йому інтерв'ю, в якому пошкодував, що написав роман «Сто
років самотності». Цей
всесвітньо визнаний класик постмодернізму зовсім не виявив жалю з приводу
іншого роману - «Осінь патріарха».
З
таким інтелектуальним бекграундом Паласіо виявився в міністерстві закордонних
справ Московського патріархату. Паласіо
був особистим перекладачем патріарха з іспанського, на якому говорить
аргентинець тато Франциск (в миру Хорхе Маріо Бергольо). На
ділі ж обов'язки цього схожого на індіанця молодої людини не обмежувалися роллю
звичайного тлумача. Насправді,
як стверджують експерти, Мігель Паласіо вже кілька років збирав інформацію про
минуле Хорхе Маріо Бергольо (Франциска). ЕТА
по-справжньому секретна і Діяльність головну частину становила Підготовки
зустрічі і папи Римського Патріарха Московського.
Перш за все
Паласіо відправився в ... Харків. Тут
за товстими стінами Свято-Покровського монастиря доживав свій вік глибокий
старець, а колись могутній митрополит Харківський Никодим (Руснак), який деякий
час навіть очолював Українську православну церкву Московського патріархату. З
1964 по 1970 роки архієрей Никодим (Руснак) був екзархом Центральної і
Південної Америки, його резиденція знаходилася в аргентинській столиці
Буенос-Айресі.
Російський
архієпископ познайомився з молодим єзуїтом Хорхе Бергольо в другій половині
1960-х. В
архівах Першого головного управління КДБ СРСР (зовнішня розвідка) повинні
зберігатися донесення Никодима, в яких фігурує майбутній тато Франциск. До
наших часів долетіли непевні чутки про якийсь «неналежному вчинок», здійсненому
священиком Хорхе Бергольо, рукоположеним в 1969-му. Більшого
сказати не можна, не маючи доступу до секретних архівів російських спецслужб. Відомо
лише те, що аргентинського священика в 1970-м терміново перевели в Іспанію, де
він пройшов «третій чернечий спокуса» і приніс «вічні обіти». А
російський архієпископ майже одночасно повернувся в СРСР.
Що
встиг розповісти харківський старець молодому співробітнику ВЗЦЗ про Хорхе
Бергольо? Яку
роль зіграли отримані відомості в підготовці епохальної зустрічі? Ми про це рано чи пізно
дізнаємося.
Думки
«Нас очікує корінна реформа РПЦ»
Церковний
експерт, директор інформаційно-видавничої групи «Два граду» Роман Вершілло
розповів в інтерв'ю «Цілком таємно» про особу Папи Римського Франциска, про
справжні причини зустрічі патріарха і тата і її важливих аспектах.
Чи
існують якісь приховані причини зустрічі тата Франциска і патріарха Кирила? -
Стратегічною
метою патріарха є корінна реформа РПЦ, причому - її кінцеві цілі поки точно не
позначені і в церкві ніхто не знає, який саме уявляє собі ідеальну церкву сам
патріарх. У
реформах патріарх суворо слід планам, окресленим його наставником митрополитом
Никодимом (Ротовим). У
них входить адміністративна, літургійна, ідеологічна, догматична реформа, з
ухилом в релігійний индифферентизм, соціальне християнство і обмирщение церкви
за зразком якраз католицизму. Ця
реформа була свідомо кілька загальмована в зв'язку з подіями 2013 року на
Україні. Потім цього
кілька завадили події в Криму і Донбасі. З
початку 2015 року, проте, починає розвиватися новий етап реформ - спочатку
літургійних, догматичних, а тепер в області екуменічної і міжконфесійної. Як
і в минулому, у вирішальний момент патріарх бере гру на себе - в РПЦ у нього
немає рівних противників, ніхто відкрито проти нього не виступить. Так виявилося і цього разу.
Для Папи Римського ця зустріч є значним успіхом, але нічого особливого до
його іміджу не додає. Набагато
важливіше для тата його відносини з Латинською і Центральною Америкою, де
відбуваються складні процеси зміни католицизму новими харизматичними рухами.
Яка
реакція на цю зустріч в різних церковних колах?
Ці реакції можна розділити на три групи: 1) однозначне радість - і
підтримка; 2)
стримана аналітика, яка прагне заспокоїти церковне думку за рахунок розрізнення
в підписаній на зустрічі декларації того, що прийнятно для православних, від
того, що є неприйнятним; сюди
ж відносяться міркування про те, що декларація не містить в собі нічого нового;
3)
різка критика, яка, по суті, оформляє ідейну основу для створення нової РПЦ. Всі
ці реакції напевно були очікувані патріархом і не уявляють для нього ні
найменшої небезпеки. Більш
того, навіть різка критика зустрічі може зіграти на руку патріарха і його
реформаторської команді, оскільки виправдовує жорсткі заходи по боротьбі з
небезпекою нового розколу. Швидше
за все, нас чекає нове переформатування церковного простору.
ЧИ МАЄ ЦЯ ЗУСТРІЧ ГЛОБАЛЬНЕ (ВСЕСВІТНЄ) ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ СВІТУ?
Зустріч має скоріше історичне, ніж глобальне значення. І
тато, - і патріарх хотіли б постати глобальними духовними лідерами, але цьому
перешкоджають навіть не особисті їх недоліки - наприклад, обидва вони ні в якій
мірі не уособлюють духовність, - а глобальна ситуація, яка, можливо, взагалі не
дозволяє виникнути такого лідерства.
Як ця
зустріч може змінити відносини між РПЦ і Кремлем?
Зустріч надала додаткову вагу і, відповідно, - самостійність фігурі
патріарха. Але навіщо
патріарху міняти існуючий розклад сил? Для
його основної мети - корінний реформи російського православ'я - союз з владою
абсолютно необхідний.
