РУБАЇ - ЦЕ МАЛЕНЬКІ ІСКОРКИ МОЇХ ДУМОК
365
Раніше думав,
що життя це з меду,
Що ждуть нас
почесті і слава попереду.
А вийшов з
хати: ями й крутизна,
Та ще й
слизька дорога з ожеледу.
366
Усе живе у
променях кохання,
І навіть праця
зрання до смеркання.
Усе живе, щоб
свій продовжить шлях:
Безслідно
зникнути ніхто нема бажання.
367
Ти захисту у
жінки не шукай,
Бо той же буде
нерозумним край,
Де на
вибагливість жінок здаються,
Зібрать
забувши вчасно урожай.
368
Отрима всяк
свого добра частину:
Хто сухаря, а
хто пухку хлібину.
Усяк відріже
скибку по собі:
Хтось долю
гарну, хтось – лише скорину.
Немає коментарів:
Дописати коментар