ЧИТАЙТЕ НА ЩАСТЯ МОЇ РУБАЇ,
І БУДЬТЕ ЗДОРОВІ, ДРУЗЯКИ МОЇ!
357
Мудрець ніколи
правди не вбиває.
Він на добро
людину наставляє.
Чабан не буде
знищувать отару:
За кожну він
вівцю і за ягня страждає.
358
Як візьмеш меч ти серцем правди в руки:
За приклад матимуть сучасники і внуки.
Не срібло–злото, а душі непорочні
Дарують правду нам, самі йдучи на муки.
359
Кохав, і світ
здавався чистим, як алмаз.
Кохання зникло
й раптом світ загас.
Та як не
дивно, час холодить душу,
А от Вітчизна
серце гріє нам всякчас.
360
Сніги на душу
упадуть зарання,
Якщо ти не
відчув жаги кохання.
І серце в тебе
стане, ніби лід,
Якщо надія втрачена остання.
361
Загинули й
боги безсмертні
У дивнім часу
круговерті.
Упали ідоли
століть.
Лиш правда
непідвласна смерті.
362
Серед тополь струнких знайшов принаду,
Коли у золоті дзвінкому листопаду
Побачив їх, як
діток чарівних,
Що йдуть дорогою до Бога на пораду.
363
Гори зоря,
тобі ще падать рано,
Ще не лягала
спать моя кохана.
Волошки сині в
небесах розквітли.
Радіймо, що
життя на цій землі нам дано.
364
Чому б тобі не
стать ранковою росою?
Чому б тобі не
буть весни красою?
Чому б не
звеселять усю земну принаду
З струмком
дзвінким між верб і осокою?
Немає коментарів:
Дописати коментар