Володимир ГОНЧАРЕНКО
ЧИТАЙТЕ РУБАЇ, БО ЦЕ ДУМКИ МОЇ.

365

Раніше думав, що життя це з меду,

Що ждуть нас почесті і слава попереду.

А вийшов з хати: ями й крутизна,

Та ще й слизька дорога з ожеледу.

366

Усе живе у променях кохання,

І навіть праця зрання до смеркання.

Усе живе, щоб свій продовжить шлях:

Безслідно зникнути ніхто нема бажання.

367

Ти захисту у жінки не шукай,

Бо той же буде нерозумним край,

Де на вибагливість жінок здаються,

Зібрать забувши вчасно урожай.

368

Отрима всяк свого добра частину:

Хто сухаря, а хто пухку хлібину.

Усяк відріже скибку по собі:

Хтось долю гарну, хтось – лише скорину.