Володимир Гончаренко Колосок чотирнадцятий топонімів

Володимир Гончаренко
Колосок чотирнадцятий топонімів

СЕЛА, ЩО ОБЕРІГАЛИ ЛЮДЕЙ ВІД ВОРОГІВ

ОСТРОЖАНИ - село Жашківського району. Отримало свою назву від того, що свого часу було укріплене великими загостреними кілками, тобто від слова „острий”, „гострий”, „загострений”.

Звідси й назва Острожани. У цьому місці, обгородженому закопаними впритул у землю і загостреними угорі стовпами, і ховалося населення від непрошених пришельців.

Населені пункти, обгороджені валами, кам’яними стінами, називалися городищами, від слів городити, обгороджуватися – від них і назва населеного пункту утворювалася – Городище. Саме так називається сучасне м. Городище, яке утворилося ще в 16 столітті, а нині стало районним центром.

Місцеві краєзнавці вважають, що місто існує ще з ХІ ст. Найімовірнішою датою заснування його називають 1049 рік, коли Ярослав Мудрий почав будівництво фортифікаційної системи на південно-східних рубежах Русі. Назва міста походить від старослов’янського слова „град”, „город”. В часи Київської Русі городищами називалися укріплені ровами і валами поселення. Багато таких городищ було спалено і зруйновано нападами кочівників. Тому й не дивно, що після монголо-татарської навали на місцях руїн і згарищ згодом зводилися нові поселення, а називали їх по старому – городищами.

Місто Городище виросло на гірських берегах річки Вільшанки, правої притоки Дніпра, на терені давнього поселення (городища), рештки якого зберігалися до кінця 19 століття. Найімовірнішою датою  заснування називають 1049 рік, коли за „Повістю врем’яних літ” князь Ярослав почав будівництво фортифікаційної системи на південно-східних рубежах держави.

Назва міста походить від старослов’янського слова „град”, „город”. В часи Київської Русі городищами звалися поселення, укріплені ровами і валами. Поселення часто зазнавало ворожих нападів. 1527 року воно було спалене татарами. Відродилося лише через 106 років. У червні 1664 року козаки під проводом Івана Сірка рогромили під Городищем татарські полчища. Після Андрусівського перемир’я 1667 року Городище у складі Правобережної України відійшло до Польщі. 1793 року Городище стало волосним центром. В 10-11 ст. на місці нинішнього Городища  були такі поселення: Жабокряки, Теличківка, Бугаївка. Кількість поселень (городищ) на порівняно невеликій території і спричинилося до такої назви – нинішнього Городища. Суфікс -ище в назвах поселень є свідченням того, що ті поселення виникали на місці давніших, чомусь покинутих людьми. Городище разом з Смілянщиною було пожалуване  Климу Олександровичу. Потім воно переходить до графів Моравських, які правили тут понад 250 років. Від них потрапляє до польських магнатів Любомирських, а незабаром до рук князя Потьомкіна, далі до Енгельгардтів, Браницьких, Воронцових і нарешті  в кінці 19 століття стає власністю поміщиків Балашових. Поштовий зв’язок у Городищі почався 1874 року.

Володимир Гончаренко Колосок тринадцятий топонімів

Володимир Гончаренко
Колосок тринадцятий топонімів

НА МЕЖІ ЖИТТЯ І СМЕРТІ

Село Іркліїв Чорнобаївського району засновано в 1601 р. Його назву виводять від тюркського слова, що означає „затримувати”, „стояти”. Тут стояв замок, обнесений високим дубовим частоколом і трьома земляними валами. Іркліїв свого часу був фортецею, що охороняла прикордонні землі Лівобережної України.

Такими ж оборонними спорудами були вали – це досить таки високі земляні насипи навколо поселення, міста або фортеці, для захисту від ворога. Від цього – назва с. Завалля Монастирищенського району, яке 1958 року увійшло до складу смт. Монастирище. Завалля, тобто те, що знаходиться за валами. В даному випадку місто, або населення, яке збудувало собі такий захисток від ворогів.

Володимир Гончаренко Колосок дванадцятий топонімів

Володимир Гончаренко
Колосок дванадцятий топонімів

         ВІДЛУННЯ ВІКІВ У НАЗВАХ ПОСЕЛЕНЬ

Все, з чим живе людина, природа, яка оточує її, тварини і птахи, історичні події і сусіди, з якими доводиться спілкуватися, миритися і воювати за місце під сонцем, все це яскраво висвічується на топонімічній карті, яку людина вигранює все своє життя, передаючи від одного покоління до іншого все найцінніше, створюючи нові поселення і міста, роблячи цим глибокі мітки на довгі роки і тисячоліття. І все це дбайливо зберігає топонімія, розповідаючи новим поколінням про величні справи батьків і дідів, про гіркі часи чорних злодіянь і наруг, і про щасливі години їх світлих надій і сподівань.

Землі Київської Русі часто піддавалися нападам з боку войовничих сусідів. А тому жителі міст і сіл, які розташовувалися на нашій території, створювали на їх шляху перешкоди, які не давали ворожим військам просуватися в глиб нашої території. Таким в Корсунь-Шевченківському районі було с. Завадівка. Ще одна Завадівка існувала до 1958 року на Кам’янщині, яка з часом була приєднана до с. Жаботин. Ці завади створювалися з дерев’яних колод з необрізаними великими гілками і були реальними перешкодами на шляху ворожого війська. Від них пішли і назви населених пунктів, які утворювалися поблизу цих місць.

Володимир Гончаренко Колосок одинадцятий топонімів

Володимир Гончаренко
Колосок одинадцятий топонімів

РОСЛИНИ І ЛЮДИ У НАЗВАХ ПОСЕЛЕНЬ

Зустрічаються назви поселень, які походять від рослин: Лоташеве – від водяної рослини „лоташ” або лотач  (латаття). В даному випадку, можливо, й від прізвища чи прізвиська.

Окремо слід відзначити новішу назву Поташ – від поташної буди в лісі, де випалювали вуглекислий калій (поташ), потрібний у миловарінні та при виробництві скла. А також одну з найдавніших назв – Гордашівка.

Відомо, що один із полководців вождя гунів Аттіли звався Гордаш. І хоч в Гордашівці було древнє городище, ще в середині минулого століття виднілися його мури, пов’язувати назву села з іменем гунського полководця достатніх підстав немає. Швидше всього воно походить від слова „орда”, до якого народна вимова, як це трапляється в цих місцевостях, добавила звук „г” – і стало „горда”, подібно до того, як в розмовній мові можна почути „горати” замість „орати”, Голена замість Олена. Означала ця назва, ймовірно, довготривале стійбище орди на місці зруйнованого слов’янського поселення. А можливий варіант походження назви цього поселення і від слова „горда”, „гордий” – на означення характеру людини з почуттям особистої гідності, самоповаги.

Так само суперечливим є припущення, що назва с. Шаулихи Тальнівського району, відомого з середини 15 століття, походить від прізвища одного з ватажків запорізьких козаків Матвія Шаули, який брав участь у походах Северина Наливайка і в 1596 році був страчений у Варшаві. Мабуть, ця назва пішла від однойменної річки, що впадає в Тікич, а саме поселення виникло в 14 столітті за часів литовського володіння київськими землями. Назва Шаулиха ще дуже схоже з назвою міста Шауляй, що в Литві.

За багатовіковий період осади часто руйнувалися і відроджувалися, а тому не всі стародавні назви дійшли до наших днів. Цікаво, що впроваджені зовні офіційно чужі назви не прижилися, а залишилися лише ті, що витворені самим народом. Так, 1604 року брацлавський староста Олександр Калиновський, який згодом загинув у бою з Богданом Хмельницьким, здійснив шляхетську полонізацію, – задумав перейменувати села й містечка у своєму володінні: Умань назвав Калинградом, одержані в придане – Буки – Струсьградом (на честь свого тестя Струся), Христинівку (Христиполе) – в Гунчу, Тростянець – в Адамгородок, Кобринове – в Олександрівку. Те ж саме відбулося і з селом Медведівкою Чигиринського району, яку чигиринський та корсунський староста Ян Данилович свого часу назвав Данилоградом. Цьому містечку було навіть надано магдебургське право. Однак, назва Данилоград не прижилася серед людей і за поселенням закріпилася назва, похідна від  річки та однойменного з ним урочища Медведки, і поселення й до нинішнього часу носить народну назву - Медведівка. І такі приклади непоодинокі.

                             Володимир Гончаренко,

                                                                                       краєзнавець, фольклорист

Володимир Гончаренко Колосок десятий топонімів Черкащини

Володимир Гончаренко
Колосок десятий топонімів Черкащини

ГІДРОНІМИ В НАЗВАХ ОСАД

Прослідковуючи час заснування осад, їх виникнення в соціально-історичних умовах приходимо до висновку, що саме відіменні назви населених пунктів починають з’являтися на межі 16-17 століть, коли відбувається суттєве усвідомлення людиною своєї  повноцінності і неординарності, прагнення вільно жити і працювати на рідній землі.

Феодально-кріпосна система з усією її жорстокістю породжувала новий прошарок людей, які не бажали миритися із сваволею і гнітом,    втікали подалі від своїх гнобителів, в безпечніші місця, на Запорізьку Січ, ставали козаками  і боронили наші земль від різних загарбників. Однак, козаки, які старіли, відходили із Запоріжжя, уступаючи своє місце молодшим. Часто вони поселялися в мальовничих місцях Поросся, на берегах Тясьмину, Кам’янки, Тікичу, Сріблянки, Шполки, Росави та інших річках. Від їх імен і прізвищ утворювалися і назви осод.

Назви населених пунктів бувають різного походження. Деякі з них відомі ще з 16 століття і походять від найменувань тих річок, на берегах яких засновувалися. Наприклад, Іванівка заснована поблизу річки Івана, Бабани – біля річки Бабанки, Кам’янка біля річки Кам’янки і багато інших. Виникнення інших назв пов’язано з особливими прикметами річки або місцевості: Глибочок – через глибину Гірського Тікичу біля села, Криві Коліна – через круті повороти річки, Піщана – від піщаних берегів, Заліське – від близького сусідства лісів, Довгеньке – від своєї форми забудови і розташування на місцевості.

Володимир Гончаренко Колосок девятий топонімів Черкащини

Володимир Гончаренко
Колосок девятий топонімів Черкащини

                                  Прізвища в топонімах Черкащини

 Часто прізвища, які накладалися на топонімічні назви, утворювалися від роду занять, військової приналежності людини.  Гетьман – найвищий військовий чин козацького війська на Запоріжжі, головний командуючий реєстрового війська; гармаш – козак-артилерист; джура, цюра – зброєносець у козацької старшини;  довбуш – козак, що відав військовими литаврами; запорожець – приналежність козака до запорізького війська; кармазин, кирея – козацький одяг; келеп – холодна зброя козаків; козак – вільна людина. Похідними від них  стали прізвища – Гетьман, Гетьманець, Гетьманенко, Гетьманов, Гармаш, Гарматюк, Гарматенко, Джура, Джуринський, Довбуш, Довбаш, Запорожець, Запорожченко, Кармазин, Кирей, Киреєв, Кирейчев, Киреєнко, Келеп, Козак, Козаков, Козакевич, Козаковський, Козаченко, Козачинський, Козачок, Козачко, Козачук. Всі вони спочатку мали вигляд прізвиськ, які з часом ставали прізвищами, а за тим і накладалися на назви поселень за приналежністю до їх першозасновника.

В історії імен, як і в історії населених пунктів, відображена історія всієї держави. В іменах часто відображається і соціальний стан, до якого належала людина. В простих селянських сім’ях дітей називали загальноприйнятими іменами: Іван, Степан, Грицько, Петро, Прокіп, Одарка, Савелій, Кіндрат. Виділялися княжі імена: Володимир, Ярослав, Святослав, Із’яслав, Всеслав. Аристократичні прізвища: Фундуклій, Бобринський, Бродський, Потоцький, Дашкович, Зарицкий. Козацькі прізвища: Кривоніс, Підкова, Богун, Залізняк, Гонта, Бакай.

Похідні від цих прізвищ назви населених пунктів визначають історичні, соціально-політичні та соціальні віхи в історії краю, за якими можна читати минуле народу.

Чималу групу топонімів Черкащини становлять відіменні назви населених пунктів – Івангород, Іванівка, Кузьмина Гребля, Оксанине Уманського, Іванівка Чигиринського, Володимирівка, Петрівка Мона-стирищенського, Аврамівка, Павлівка Жашківського, Антонівка, Вікторівка Маньківського, Григорівка Канівського, Дар’ївка Шполянського, Дмитрівка, Лукашівка Золотоніського, Єлизаветка Катеринопільського, Катеринівка Кам’янського, Миколаївка Смілянського, Олександрівка Звенигородського районів.

Імена перших поселенців, як видно з наведеного вище переліку назв поселень, переходили на назву осади.

Володимир Гончаренко Колосок девятий топонімів

Володимир Гончаренко
Колосок девятий топонімів

                                     АНТРОПОНІМІКА ЧЕРКАЩИНИ

Якщо такі топонімічні назви, як Княже, Княжа Криниця, Монастирок, Монастирище, Попівка, Ковалі несуть на собі печать володарів цих місць: князів, монастирів, людей певного соціального прошарку, то такі назви, як Червона Слобода, Козаче мають в собі соціально-майнові і суспільні признаки.

Антропоніміка, як наука про власні імена людей, також може багато чого повідомити краєзнавцю, допомогти виявити родовід людини, визначити приналежність до етнічних груп, які мешкали в цій місцевості в той чи інший історичний період, до якого відноситься час їх життя і діяльності. Антропоніми можна розділити на дві великі групи.

До першої відносяться ті, що утворилися від прізвиськ за зовнішніми ознаками: ростом – Довгань, Малий, Малишко; фігурою – Гладкий, Куценко, Горбань, Горбунко, Горбатенко, Дрібняк, Товстенко, Товстило; кольором волосся – Білан, Руденко, Сивак; станом зубів – Беззубий, Гнилозуб, Щербатий, Щербань, Щербина; очей – Косий, Моргун, Жмур; вух – Вухань, Капловухий, Каплоушенко; фізичних вад – Безпалий, Гаркавий, Кривошия, Шрамко, Перебийніс, Кривоніс, Пробийголова; характеру – Гонор, Хижий, Щасливий тощо.

Другу групу становлять прізвища, що утворилися від прізвиськ за певними рисами характеру чи поведінки: за вимовою – Басюк, Верещака, Голосій, Галасун, Крикун, Ревуцький; вдачею – Вибрик, Шутило, Задерака, Забіяка, Улесливий; відношенням до жінок – Бабій, Бабанчук, Бабенко, Бабин, Бабійко, Женихало, Любенко, Любченко, Зацілуйко тощо.

В нашій мові є група прізвищ, що не мають аналогів в антропонімії інших слов’янських мов: Вовкогон, Дармограй, Кривокобилка, Лисокобилка, Невмивака, Нечухраний, Убийвовк, Пробийголова, Тягнирядно, Нетудихата, Вітер, Невмивака і т. д.

Є в нас на Черкащині ряд прізвищ, які лягли в основу топонімічних назв краю, походження яких пов’язане з козацькою службою на Запоріжжі: Бандурко, Бандура, Бандуров, Бандуровський, Бандурін – від слова „бандура” – струнно-щипкового інструменту козацьких часів. 

Володимир Гончаренко Колосок восьмий топонімів ЦІКАВЕ КРАЄЗНАВСТВО ЧЕРКАЩИНИ

Володимир Гончаренко
Колосок восьмий топонімів
                                                ЦІКАВЕ КРАЄЗНАВСТВО ЧЕРКАЩИНИ

Свідченням того, що наші землі входили до складу києворуської держави є назви гір, урочищ, долин, річок, які дійшли до нас і, мабуть, залишаться надовго. Так, на Княжій Горі, що під Каневом, розташувалося літописне місто Родень. Ці землі за літописним свідченням 1149 року належали князю Глібу – одному з синів Юрія Долгорукого. Певне, до того ж періоду відноситься і назва іншої гори Московиці.

Золотоординська експансія, яка продовжувалася на наших землях майже 300 років, наклала значний відбиток на назвах поселень. Це так званий татарських період 13-14 ст. Навіть після знаменитої перемоги над татарами литовського князя Ольгерда на Синіх Водах 1363 року частина українських земель була вимушена платити данину татарам. Про татарський період свідчать і джучидські, або золотоординські монети, які були знайдені біля сіл Григорівка та Бучаки Канівського, на околиці села Тіньки Чигиринського та в селі Буда Звенигородського районів.

Привносилися нові найменування, справжнє значення яких стали нині незрозумілими, одні за давністю, а інші через дво-трикратну зміну цих назв в залежності від історичних подій.

Серед ойконімів Черкащини можна виділити назви поселень,  дані їм іншими народами, які заселяли свого часу цю територію, або вихідцями з інших населених пунктів.

Татаро-монголи, знищуючи цілі поселення, - часто не могли перейняти місцеві назви їх осад, і давали цим населеним пунктам, селам, річкам, долинам свої, тюркські назви: Ашанівка, Кантакузівка Драбівського, Чичиркозівка Звенигородського, Халаїдове Монастирищенського, Хасанівка Христинівського, Байбузи, Бузуків Черкаського, Балаклея, Ташлик Смілянського, Іркліїв  Чорнобаївського, Келеберда, Беркозівка, Таганча Канівського, Кошмак Корсунь-Шевченківського, Товмач Шполянського районів.

На назвах населених пунктів та інших географічних утвореннях позначився і польсько-литовський період 14-18 ст. Від монголотатарської зверхності землі Черкащини тепер переходили до литовської, а потім польської адміністрацій.

З середини 17 століття наші землі стали центром форсування гетьманської держави Б. Хмельницьким, а під час Руїни були поділені по Дніпру на землі, підпорядковані Речі Посполитій та Московщині. І лише в кінці 18 століття територія нашого краю була об’єднана в межах однієї держави, яка хоч і входила до складу Російської імперії, але вже мала чітко окреслену територію, яка й збереглася в основному до нинішнього часу і має яскравий малюнок найбільшої європейської держави з поетичною назвою – Україна.

З кінця 17 століття і до 1917 року нові пани приносили і свої порядки, а з ними приходили і нові назви населених пунктів, хуторів, вулиць, підприємств.

Російсько-радянський період окреслюється серединою 17 століття до 1991 року.

Зрозуміло, що топонімічні пойменування тісно пов’язані з перебігом історичних подій, з людьми, які заселяли той чи інший регіон області, з окремими індивідуумами, що заснували хутори, села, міста.

Вивчаючи походження географічних термінів, виясняючи місцезнаходження уже неіснуючих, заміну одних термінів іншими, топонімія по-суті справи стоїть на межі історії і географії, і таким чином формує один із важливих розділів історичної географії.

Топоніми можуть походити від власних імен, роду занять і промислів жителів даної місцевості, відображають ті чи інші факти історії, спосіб життя людей. Тому топоніми становлять категорію соціальну.

Володимир Гончаренко Колосок девятий топонімів

Володимир Гончаренко
Колосок девятий топонімів
                    Топоніми Києворуських часів

З Києворуських часів дійшли до нас назви таких населених пунктів, як Жовнине Чорнобаївського району ( до Великої Вітчизняної війни – Жовнин), яке згадується під назвою Желді в Іпатіївському літопису 1116 року. Заснував його князь Ярополк, син Володимира Мономаха, щоб переселити сюди жителів м. Дрютеська Смоленського князя Гліба. Місто було збудоване як опорний пункт для захисту південно-східних кордонів Київської Русі. Такі поселення, як правило, були відомі задовго до заселення краю чи області нинішніми її мешканцями. До таких назв на Черкащині відносяться – Родень, Воїнь, Канів, Трахтемирів, Витязеве, Жовнине. 1239 року Жовнин зазнав нападу татарських орд хана Батия. Незважаючи на героїчний опір жителів, місто-фортецю татари знищили. Лише на початку 16 століття на місці Жовнина згадується урочище Кліматин (Кліматичі), яке належало князям Смагам. З часом воно було віддане під Черкаський замок, а 1509 року перейшло до князів Павшів, які 1512 року заповіли його Київському Пустильно-Микільському монастиреві.

З часів Київської Русі дійшла до нас назва поселення Княжа Звенигородського району. За переказами на цих землях колись був сторожовий пост, де стояли княжі війська, навколо були князівські угіддя. З тими давніми часами пов’язана й назва іншого села, але вже Монастирищенського району – Княжа Криниця, назву якого, можливо, слід шукати в пам’ятках Київського часу 8-9 століть. Назва свідчить про те, що село колись належало князю. Такий же родовід має і село Княжики того ж Монастирищенського району і пов’язана з відповідними соціально-політичними подіями.

Історичні події тих часів, переповнені легендами й переказами, витають навколо відомого на Чорнобаївщині селища Іркліїв. Існує легенда про те, що воєвода князя Київської Русі Ярослава Мудрого – Ірклій заснував тут фортецю, що з часом отримала назву від прізвища воєводи Ірклія - Іркліїв.

Нинішній  Іркліїв – село Чорнобаївського району, лежить на автотрасі Київ-Дніпропетровськ, за 16 км на південь від районного центру та за 30 км від залізничної станції Золотоноша. Сучасний Іркліїв засновано 1601 року. У ньому шукали притулку ті, хто тікав від унії та соціально-економічного гноблення шляхти. 1616 року в містечку налічувалося 300 козацьких хат і 20 „послушних”. А люстрація 1628 року  називає вже  400 козацьких дворів і 50 „послушних”, залежних від феодала. Тут стояв замок, обнесений високим дубовим частоколом і трьома земляними валами. Мешканці мусили „кінно й оружно” виконувати військову повинність, оскільки Ірклій був природною фортецею, що охороняла прикордонні землі Лівобережної України від наскоків кримських і ногайських татар. Уже в 1620 році польський король  Сигізмунд Третій подарував цю фортецю князеві К. Вишневецькому. А невдовзі містечко перейшло в спадок Я. Вишневецькому. Назву виводять від тюркського слова, що означає  „затримувати”, „стояти”, „застоюватися”. Дослівно: „Річка зі спокійною течією”. Про Іркліїв існує багато легенд, за однією з яких, як уже нами згадувалося, назва його тісно пов’язана з воєводою князя Київської Русі Ярослава Мудрого – Ірклієм, який і заснував тут фортецю, що з часом і отримала назву за ім’ям засновника – „Ірклій”. Далі є переказ, що вона була знищена разом з поселеннями, що виникли навкруги, зокрема Загородище.

Володимир Гончаренко Продовження топонімів

Володимир Гончаренко

 Продовження топонімів

ххх

Всі назви можна розподілити на такі, що історично склалися, і на видумані. На перший погляд їх  важко відрізнити один від одного. Щоб розкрити зміст назви, часто доводиться залучати історичні документи. Якраз вони й уточнюють, коли і при яких обставинах було  засноване це місто чи будь-який інший населений пункт, церква чи храм, від якого пішла назва осади.

Старі назви створювалися, як правило, природнім шляхом в залежності від перебігу історичних подій, в той час як нові часто є результатом  спонтанного надання населеному пункту відповідної назви, що уподобала окрема особа  або група людей.

Кожен регіон має свої топонімічні особливості в залежності від руху етносу. Населені пункти часто отримували назви  від історичних подій, видатних героїв, що принесли славу краю, державі  в цілому, від ландшафту, від соціальної та національної  приналежності і роду занять жителів.

Велика кількість топонімів походить від імен і прізвищ засновників цих осад.

Топонімічні назви Шевченкового краю для кращої орієнтації і аналізу можна розподілити на такі основні групи.

а) стародавні, які прийшли до нас з незапам’ятних часів (язичеські, часів Київської Русі);

б) перенесені переселенцями або окремою особою з місця попереднього проживання;

в) засновані в пам’ять про когось, або про якусь подію;

г) пов’язані з іменами чи прізвищами засновників поселень  або на чиїх землях воно розташовувалося;

д) присвоєно поселенню імені видатного діяча держави чи якоїсь галузі;

е) нові найменування, що відображають епоху, час, якийсь напрямок в науці, соціально-політичних змінах;

є) назви релігійного походження;

ж) найменування населених пунктів, перенесені від назв рослин, дерев, природніх явищ, птахів, тварин;

з) найменування, перенесені від назв річок, струмків, урочищ, гаїв, лісів;

Володимир Гончаренко Колосок восьмий топонімів

Володимир Гончаренко
Колосок восьмий топонімів
ххх

Окремі класи топонімів мають свої позначення. Назви населених пунктів називаються ойконімами, від грецького oikos – житло, домівка; назви гір – оронімами, із грецького oros – гора; назви річок – гідронімами, із грецької  hydor – вода; назви міських об’єктів –урбанонімами, із лат. urbanus – міський; назви вулиць – годонімами, із грецької hodos – шлях, дорога, вулиця; назви площ – агоронімами, із грецької ahora – площа; назви шляхів сполучення – дромонімами, із грецької dromos – біг, рух шлях; назви невеликих населених пунктів -мікротопоніми, із грецької – mikros – малий + топонім.

Час великий будівничий і руйнівник. Він творить історію, наносить на карту держави нові найменування населених пунктів, часто і надовго стирає попередні назви і ставить на їх місце нові. Все це свідчить про те, що процес створення і подальших змін топонімічних  назв супроводжує людину протягом усього життя.

Подібно до того, як аналіз матеріалів, із яких побудований архітектурний пам’ятник, – справа дуже складна і вимагає наявності висококваліфікованих спеціалістів і доступна лише людям, які в своїй науковій підготовці поєднують багато найрізноманітніших професій, так само аналіз „матеріалів”, із яких „побудована” топонімічна назва, – також приналежність лише спеціалістові, який володіє широким спектром різнобічних знань з історії, географії, археології, архітектури, мовознавства, природознавства тощо.

Вся складність в дослідженні топонімів полягає в тому, що глибокі обстеження потрібно провести з географічними назвами, особливо давніми. Вони вимагають точної фіксації, на основі якої може бути складена концепція про закономірності історії створення національних географічних назв. І хоч топонімічна назва, потрапивши на географічну карту, зберігає культурно-історичну інформацію про свою епоху, все ж для місцевого населення вона простий географічний об’єкт, до якого вони звикли і він для них не є чимсь особливо примітним.

В той час, як для історика, краєзнавця, географа вони не просто слова-назви, а й важлива номенклатура великої людської історії.

Володимир Гончаренко Колосок сьомий топонімів

Володимир Гончаренко
Колосок сьомий топонімів
ххх

Цей період позначений активними міждержавними стосунками з Візантією та арабським світом. Це був арабсько-візантійський період 5-10 ст. н. е.

На Черкащині візантійські та арабські монети знайдені в трьох поселеннях  часів Київської Русі: на Княжій Горі поблизу Канева, де знаходилося місто Родень, у місті-фортеці Воїнь, що стояло на лівому березі Дніпра та біля с. Монастирок Канівського району. Приплив арабського монетного срібла знаменувало собою початок справжнього  грошового обігу на території України і Черкащини зокрема.

На цих землях крім слов’ян жили і тюркомовні племена – чорні клобуки. Вони несли прикордонну службу у києворуських князів. Великих руйнувань і змін зазнали населені пункти Черкащини впродовж багатьох століть під натиском орд і племен, зокрема тюркськомовної групи, які залишили пам’ять про ті нашестя в назвах населених пунктів, річок та урочищ.

Черкащина була у вирі подій і києво-європейського періоду. В цей час на території України відбувається піднесення Київської Русі. Наш край знаходився в межах Київської держави. Це були, як уже зазначалося, порубіжні землі.

Цей екскурс в історію краю нам потрібний, щоб ми краще зрозуміли, які привнесення історичного плану відбувалися і впливали на формування топонімів Шевченкового краю від давнини до сьогодення.

Майже всі географічні об’єкти, що нас оточують, мають свої назви.

Наука, що їх вивчає, називається топоніміка (від грецького topos – „місце, місцевість”  і  „onima” – „ім’я”).

Топоніміка – складова частина ономастики, галузь лінгвістики, що вивчає історію створення, змін і функціонування географічних назв, тобто розділу мовознавства, що вивчає власні назви. Крім цього, існує ще термін топонімія. Він означає сукупність географічних назв певної території.

Топонімічні назви утворюються або від загальних назв – апелятивів, або від власних назв – антропонімів (імен, прізвищ), гідронімів (водних об’єктів), від назв птахів – зоонімів, значна частина їх мають опосередковані назви.

 

Володимир Гончаренко Колосок шостий топонімів

Володимир Гончаренко

Колосок шостий топонімів

ххх

Тоді панувала мінова торгівля. Люди обмінювалися життєво необхідними товарами і в такий спосіб забезпечували свої потреби. Пізніше товаро-грішми стають злитки металів, здебільше срібла.

В той час, коли на Черкащині в 7-6 ст. до н. е. проживали скіфи-орачі, в грецьких Причорноморських колоніях почалося карбування монет. Знахідки грецької кераміки та металевих виробів, виявлених, зокрема, на Канівщині в курганах біля сіл Бересняги, Бобриця, Лазірці,  Пищальники, Яблунівка, є свідченням того, що населення нашого краю мало тісні стосунки з греками.

Унікальна  знахідка античної бронзи біля с. Піщане Золотоніського району дає підставу стверджувати, що вже тоді почалося інтенсивне заселення краю та існування осад.

В перші століття нової ери степову і частково лісостепову частину Черкащини заселяють сармати. Римсько-сарматський період примітний тим, що в цей час скіфські племена асимілюються і витісняються сарматськими, а південь України потрапляє під владу Римської імперії. Крім того територія нашого краю входила до тих земель, де  сформувалося ядро східнослов’янських народів, нащадків місцевих землеробських племен попередніх часів. Так, на берегах Дніпра, в Передроссі та над Тясьмином відомо близько 30 пам’яток зарубинецької культури 2 ст. до н. е. - 2 ст. н. е.

Найчисельнішими серед ранньослов’янських пам’яток Черкащини є поселення та могильники черняхівської культури 2 - 6 ст. н. е. Їх відомо кілька сотень.

Скарби римських монет, зариті в 2 – на початку 3 ст. н. е. вказують на те, що у середовищі слов’ян, в тому числі й тих, що проживали на території нинішньої Черкаської області, прискорювався розклад общинного ладу, сприяв нагромадженню багатств в руках окремих осіб. Цей процес почався ще в 1 ст. н. е. і нарешті привів до   утворення могутньої  держави - Київської Русі. До її складу входила і  територія Черкаської області. Вона була південною частиною Київського Князівства і знаходилася на межі так званого порубіжжя.

Володимир Гончаренко Колосок пятий топонімів

Володимир Гончаренко
Колосок пятий топонімів

ххх

А хіба не цікавими є легенди, які ми зустрічаємо, вивчаючи топоніми Черкащини, про скіфів, у яких найдавніший племінний культ становив собою материнський культ Дніпра, як Матері-Річки. Від праматері Апі-Геї, дочки річки Борисфена, згідно з легендою, народилася перша людина на ім’я Таргітай. Батьками цього Таргітая були - бог Зевс та дочка річки Борисфена - Апі-Гея.

Скіфи свою землю називають дружиною Зевса, тобто дружиною Бога. Як бачимо, наша земля і Дніпро (Борисфен) обожествлялися нашими предками – скіфами. Тож, ми живемо на святій і священній землі, яку повинні любити всім серцем і всією душею, берегти, як зіницю ока, примножувати її багатства і мужньо захищати від ворогів.

Та наші дослідження над топонімією Шевченківського краю були б неповними, коли б ми не згадали, що всі нагромаджені матеріали ведуть нас до цікавої тенденції, основоположний напрямок якої зводиться до того, що етногенетичний розвиток скіфів в 7 – 8 століттях н. е. завершився  утворенням давньослов’янської мови з її тричленним поділом  на три групи: східну, західну і південну.

Скіфська мова - це індоєвропейська мова східної групи, складовими якої є - індоіранська, вірменська, албанська, балтійська, фракійська та мова слов’ян, що жили на нашій території. Отже, досліджувані топоніми нашого регіону могли мати привнесення або якісь елементи цих мов, які накладалися на назви поселень в залежності від історичних обставин і перебігу подій тих далеких від нас часів.  Тепер нам відомо, що на наших територіях, за найдавнішими історичними документами, проживали слов’янські племена – анти.

Багата черкаська земля на цінні древні знахідки. Серед них реальними свідками стосунків людей тих далеких від нас часів є ще й монети.

Археологічні розкопки показують, що в  греко-скіфський період 7 ст. до н.е. - 1 ст. н. е. наші предки ще не мали грошей.

Володимир Гончаренко Колосок четвертй топонымыв

Володимир Гончаренко
Колосок четвертй топонымыв
ххх

Вивчаючи топоніми, ми дізнаємося дуже багато цікавого з  історії рідного краю. Той же Йордан нам доносить з глибин віків перші відомості про те, що Борисфен – це грецька назва Дніпра, запроваджена греками-ольвіополітами, на відміну від місцевої Данапер. Дійшли до нас і свідчення про річку Росаву, яка мала різні варіанти – Росавка, Росана, Росасенка, що з  лат. Ros – „роса” ; Кам’янка – лат.  Akmens – “камінь” ; Корсунка – Корса ; Суботь – ліва притока Кам’янки, називалася ще – Субодь, а з  лат. мала надзвичайно різні значення – „буяти”,  „спустошувати”, „бешкетувати”, „буйна”, „бурхлива річка”.

Цікавими є назви приток річки Рось. Так, права притока Росі – Бутить, мала варіанти – Бутеж, Бутивля; ліва притока Салила – Салакуча, Солокуча, Салова, Солова, Салівка, Силовича, Салопа, Соложа, Салотинка, Солотинка, що з лат. означає „текти”, „танути” ; права притока Соквавиця – з лат. „смола, живиця”; ліва притока Жигалка   мала значення з латинської, як „мандрівка”, „похід”, „джигун,  ходак”; права притока Шеньковиця ще називалася Шанка, Шанька в значенні „прудкий, швидкий, рухливий”.

Багато зробив для утвердження нашої праслав’янської давності на цих землях відомий археолог і  вчений В. В. Хвойка, який проголосив, що „народ, якому належать могильники полів, місця поховань в Середньому Наддніпров’ї” – слов’яни. Він поширив це визнання на весь попередній час, тобто, що ми вічні на цій праслов’янській землі. Цьому підтвердження – знахідки зарубинецької, трипільської та білогрудівської культур.

Володимир Гончаренко Колосок третій топонімів

Володимир Гончаренко
Колосок третій топонімів

Черкащина відноситься до Середнього Подніпров’я, яке, на думку видатних вчених О. О. Шахматова, В. В. Хвойка, Б. Д. Грекова, П. М. Третьякова, Б. О. Рибакова, „з глибокої давнини (з бронзового віку) було заселене слов’янами”. Вони переконливо довели, що  саме території землеробських районів Лісостепу, Надросся та Середнього Подніпров’я були основними місцями розселення найдавніших предків слов’ян – протослов’янами, землеробськими племенами, які жили в 4 – 3 тисячоліттях до н. е.

Слов’яни в списку народів походять від одного кореня і тепер відомі під трьома іменами – венети, анти, склавини. Про етногенез слов’ян, в тому числі їхнє проживання на наших територіях, доніс до нас у своєму славетному творі „Про походження і дії гетів ” („Гетика”, 551 рік) видатний придворний літописець Йордан. За твердженням Йордана „ Слов’яни - не готи і не гуни”. Йордан знає їх, як сталих мешканців Придунав’я та Подніпров’я”. Ніхто інший з ранніх середньовічних авторів не подав таких виразних свідчень про географічно-племінну територію слов’ян в першій половині 6 століття, як це зробив Йордан. За його твердженням, „на півдні обшири слов’янського заселення простягалися від Дніпра до Дунаю та на північ – до верхів’їв Дністра і витоків Вісли”.

Володимир Гончаренко
Біля джерел топонімії

Черкащина відноситься до Середнього Подніпров’я, яке, на думку видатних вчених О. О. Шахматова, В. В. Хвойка, Б. Д. Грекова, П. М. Третьякова, Б. О. Рибакова, „з глибокої давнини (з бронзового віку) було заселене слов’янами”. Вони переконливо довели, що  саме території землеробських районів Лісостепу, Надросся та Середнього Подніпров’я були основними місцями розселення найдавніших предків слов’ян – протослов’янами, землеробськими племенами, які жили в 4 – 3 тисячоліттях до н. е.

Слов’яни в списку народів походять від одного кореня і тепер відомі під трьома іменами – венети, анти, склавини. Про етногенез слов’ян, в тому числі їхнє проживання на наших територіях, доніс до нас у своєму славетному творі „Про походження і дії гетів ” („Гетика”, 551 рік) видатний придворний літописець Йордан. За твердженням Йордана „ Слов’яни - не готи і не гуни”. Йордан знає їх, як сталих мешканців Придунав’я та Подніпров’я”. Ніхто інший з ранніх середньовічних авторів не подав таких виразних свідчень про географічно-племінну територію слов’ян в першій половині 6 століття, як це зробив Йордан. За його твердженням, „на півдні обшири слов’янського заселення простягалися від Дніпра до Дунаю та на північ – до верхів’їв Дністра і витоків Вісли”.

Володимир Гончаренко З книги ЦІКАВА ТОПОНІМІЯ ЧЕРКАЩИНИ КОЛОСОК ПЕРШИЙ

Володимир Гончаренко
З книги ЦІКАВА ТОПОНІМІЯ ЧЕРКАЩИНИ

КОЛОСОК  ПЕРШИЙ

БІЛЯ ДЖЕРЕЛ НАШОЇ ДУХОВНОСТІ

Топоніми Черкащини – це важливі віхи історії нашого народу, його життя і боротьби.

Щоб любити рідний край, потрібно грунтовно вивчати багату і  прадавню нашу історію, проникнути в її глибини, відтворити наше минуле за допомогою топонімів, примітних подій, важливих історичних дат, окремих предметів, які залишив  нам жорстокий і невідворотній час.

Простягається з південного заходу на північний схід на 245 км.

Її Правобережна частина розміщена в межах Наддніпрянської височини. Вздовж долини Дніпра на 70 км тягнеться  Канівсько-Мошногірський кряж. Канівські і Мошногірські підвищення надають території гірського характеру.

Лівобережна частина Черкащини – це  в основному рівнинна, подекуди горбиста місцевість. Лежить вона в межах Наддніпрянської низовини і відзначається одноманітним, слаборозвиненим, подекуди заболоченим, рівнинним рельєфом.

Офіційна дата народження області - 7 січня 1954 року. Вона утворилася з територій, прилеглих нині на півночі Київської, на сході – Полтавської, на півдні – Кіровоградської, на заході –  Вінницької областей. Площа області 20,9 тисячі кв. кілометрів. Основну частину жителів становлять українці.

Володимир Гончаренко Топоніми - це мітки історії частина друга

Володимир Гончаренко

Топоніми - це мітки історії

частина друга

На топонімічній карті Черкащини ми побачимо не тільки імена засновників населених пунктів, а й творення самих імен в історичному просторі. Ми маємо можливість прослідкувати назви сіл, дані їм іншими народами. Побачимо, як накладалися на назви населених пунктів релігійні нашарування, назви церков і монастирів, річок і джерел, як переносилися назви одних населених пунктів і накладалися на інші, новостворені. Яку участь брали в творенні топонімів історичні події, визначні політичні діячі, звірі і птахи, рослини, дикі і свійські тварини, річки, болота і озера. Як розвивалося сільське господарство і промисловість в процесі  історичного поступу нашого краю. Багато топонімів утворено від імен. І це цікаво не тільки для географа, краєзнавця, а в першу чергу для мовознаця. За окремими назвами можна визначати особливості кожного регіону.

В книзі автор намагається наблизити дослідника до завітної мрії – розгадати зміст поміченого колишніми поселенцями топонімічного об’єкта. Адже він вихоплює із багатогранності життя найсуттєвіше, притаманне тільки цьому місцю, людині-засновнику, природнім особли востям, рельєфу місцевості, приналежності якомусь роду занять окремо взятої людини чи цілої групи.

Такі книги важливі для туристів, мандрівників, істориків і краєзнавців, для екскурсоводів. Протягом багатьох століть ці назви будуть залишатися на карті нашої області. Їх будуть вивчати, досліджувати, але просто так міняти не зможуть, бо вони несуть історичну правду нашого життя. Вони реєструють і консервують те, що суттєвого відбулося на даній території, щоб передати цю мітку, цей знак наступним поколінням в первозданному вигляді.

Володимир Гончаренко ТОПОНІМИ – ЦЕ МІТКИ ІСТОРІЇ

Володимир Гончаренко

ТОПОНІМИ – ЦЕ МІТКИ ІСТОРІЇ

Топоніми – це мітки-зарубки для нашої пам’яті та пам’яті прийдешніх поколінь, які часто бувають яскравішими для виховання патріотизму, ніж деякі книжні канони. Топонімічні назви населених пунктів – це цінні пам’ятки свого часу і потребують ретельного вивчення і дослідження з боку краєзнавців і науковців.

Топоніми – це продукт творчості різних народів, які проживали і проживають на даній території. Вони дають можливість прослідкувати зміни в географічних назвах, які відбувалися на теренах даного регіону, їх взаємозв’язку з історичними, мовними, політичними аспектами. Маючи в бібліотеках такі книги, якими є на сьогоднішній день „Золота книга топонімів Черкащини”, „Черкащина в легендах та переказах”, „Цікава топонімія Черкащини”, „Цікаве про Черкащину” допитливий учень чи студент, науковець, викладач вищого навчального закладу чи й просто шкільний учитель зможе сміливо читати історію нашого краю, становлення його географічних і топонімічних назв, прослідкувати історію народів, які побували на теренах нашої області, брали активну участь в творенні і становленні її етнічного складу, забудові наших міст, сіл, хуторів та інших топонімічних об’єктів.

Топонімія Черкащини – це велична книга історії народів, які жили тут, боролися і вмирали за рідний край. Вона увічнила той тернистий шлях племен, націй, етносів, який іде з глибини віків і веде нас  в незвідане, але таке вимріяне, майбутнє.